Предлагаю составить такую волшебную сказку:
Молодая принцесса Ира решила отправиться в лес за ягодами. Там она увидела ежика, погналась за ним. Ежик, убегая, потерял иголочку. Ирочка подняла иголочку, да нечаянно укололась. Случилось несчастье - принцесса превратилась в настоящую старушку.
Стала Ирочка горевать. Вдруг мимо нее проскакал принц на белом конец. Он спросил: "Старушка, о чем горюешь?" Ира поведала ему правду. Тогда принцу стало жаль Ирочку, он заплакал. Его слеза попала на лицо старушке, и она превратилась в принцессу. Принц забрал Иру в свое царство, и жили они долго и счастливо.
<span>Люди часто говорят: «Я чувствую…». Например, я чувствую любовь к своей девушке, я чувствую злость на хама, чувствую грусть, когда друзья долго не звонят и не пишут. Это так, для примера – обычно друзья всегда звонят мне вовремя или я сам им звоню. Просто чувств так много, они настолько разнообразны!
Что же такое чувства? Чувство, как я вычитал в словаре, это эмоциональный процесс, это субъективное отношение человека к другому человеку, к предмету, к объекту. Чувства не управляются сознанием, разумом. Как часто мы сталкиваемся с тем, что разум подсказывает нам одно, а чувства – совсем другое. Например, видно, что эта девушка – самовлюбленная лгунья, которую интересуют только походы в рестораны и дискотеки, а парень все равно ее любит. Часто люди разрываются между логичными доводами разума и сильными чувствами. До сих пор каждый выбирает сам, к чему прислушиваться – к чувствам или к логике. И нет универсального рецепта, как поступать. Чувства бывают сильными и слабыми, бывают положительными, нейтральными и отрицательными. Любовь и ненависть – это самые сильные чувства, которые бывают у человека. Сильное чувство, которое кто-то испытывает, влияет даже на тело этого человека. От любви и радости сияют глаза, распрямляется осанка, светится лицо. От злости и гнева черты лица искривляются. Уныние опускает плечи. Тревога собирает на лбу морщины. Страх заставляет дрожать руки, гореть щеки. За несколько дней радости и счастья человек будто преображается. А если взглянуть на человека, который долгое время испытывал ненависть, зависть, ревность – и какое жуткое впечатление он произведет. Будто душа у него скрючилась. Как различить чувства и эмоции, ведь эти два эмоциональных процесса так тесно связаны между собой? Эмоции, в отличие от чувств, не имеют объекта. Например, я боюсь собаку – это чувство, а просто страх – это эмоция. Наверное, поведение человека больше зависит от чувств, чем от его разумных соображений. Не зря так часто нам советуют не поддаваться своим чувствам и эмоциям. Мы стараемся подавить их, если они отрицательны, но они все равно прорываются на свет. То они управляют нами, то мы управляем ими, претворяя злость в раскаяние, ненависть в любовь, зависть в восхищение</span>
А я, думаю нет, так как оно написано от первого лица женщины.:) О ее душевном состоянии, оно как настоящее письмо, причем это написание его было нелегким решением, даже сейчас не каждая девушка признается в своих чувствах молодому человеку. В этих двух письмах содержится все самое главное, что есть в романе. Тем более, если б оно было бы типичным, вас бы не спрашивали.
Мне кажется, это произведение учит помнить то, что пережили наши деды и прадеды. Уважать их, никогда не забывать.
Поема "Порожні люди" - яскравий приклад
того, як відбилися тут найхарактерніші риси епохи Еліота і розкривається
провідна тема його творчості.<span>
Важливу роль відіграють епіграфи. Перший,
"Містер Курц померла", Еліот взяв з повісті Дж. Конрада "Серце
пітьми" і пов'язаний він з темою втраченої віри. Саме такою поганою
англійською мовою служанка повідомляє про смерть білого містера Курца, якого
одне плем'я у Конго вважало за бога. Якщо він помер, виходить, богом він не
був. Так виникає тема зневіри, тема оманливих вірувань. Другий епіграф,
"Подайте Старому Гаю", пов'язаний зі старовинною англійською
традицією: кожного року 5 листопада спалювати опудало Гая Фокса, одного зі
змовників, що намагалися підірвати англійський парламент. Напередодні 5 листопада
діти ходять з опудалом і прохають подати пенні. Потім опудало спалюють. Цей
епіграф натякає на схожість героїв поеми, "порожніх людей", з
опудалом Гая Фокса, а також тугу за життєдайним вогнем для "порожніх
людей", від якого вони мають очистити ся або згоріти, якщо більше ні на що
не здатні. Хто ж вони, ці "порожні люди"? Так поет називає своїх
сучасників, які зневірилися, в душах яких лише порожнеча і труха і немає ні
почуттів, ні суті. "Порожні люди" ходять у "царині смерті".
У поемі складна система образу Смерті. Люди зневірилися, тому не вірять і в
безсмертя. Невіра в безсмертя, за Еліотом, і є смерть. Тому "порожні
люди" вже мертві, хоча живуть на землі.</span>
Ми
люди порожні,<span>
Спустошені люди,
Соломою випхані,
Купчимось,
І мозки солом'яні хилим.
Як шелести, шепоти наші
Тихенько й подібно
Тріщать шарудінням безсилим,
Як вітер в сухій ковилі...
Ще один складний образ проходить майже через усю
поему - образ Очей. Цей образ Еліот взяв у Данте. Неможливо, не зустрівши і не
витримавши погляду Беатріче, потрапити в рай. Цих очей бояться "порожні
люди" і прагнуть їх побачити. Але "порожні люди" сліпі, і
повернути їм зір можуть тільки очі любові, очі Беатріче.
Третій образ, що зачаровує читача, - образ Тіні,
який символізує втрату волі і нерішучість. Тінь падає на все, до чого
торкаються "порожні люди". Навіть коли роблять спробу пригадати
молитву, на неї падає Тінь, перетворює молитву на нісенітницю.
<span>Всі ці образи ("порожні люди",
"царина смерті", "сліпі очі" з одного боку, Беатріче,
"очі любові" - з другого) створюють своєрідний поетичний світ Еліота,
і, навіть на читача не дуже обізнаного в літературній традиції, їх використання
справляє сильне враження. Ці образи примушують задуматися над питаннями, що
вирішує поет у своєму творі, привертають до найважливіших моральних цінностей,
яких людство здатне зректися.</span></span>