Осінніми вечорами, коли плачуть небеса й зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там, у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, а лише гіркі сподівання.
Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.
Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий німецький письменник Генріх Гайне в книзі поезій, що принесла йому світову славу. Численні вірші збірки «Книга пісень» були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Цій темі присвячені перші розділи циклу «Страждання юності», «Сновидіння» і «Пісні».
Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш розділу — це опис тяжкого сну, видінь, що відвідують поета. Усні він бачить «її» — невірну кохану, втрачену назавжди. Буває на її весіллі з іншим:
…бачу я подружжя молоде — Мою любов із церкви гном веде.
Поет продає душу пекельним силам за радість побачення з нею:
Хоч раз її міцно обняти, До серця свого пригорнуть,
До болю в уста цілувати, А там уже будь-що-будь!
У сні він бачить її — бліду і холодну, як мармур. Поет заплатив дияволу страшенну ціну за неї, і ось з’являється вона в супроводі самого диявола, який і поєднує поета з його коханою. Повертаючись до неї, поет проходить цвинтарем — із могил виходять привиди, кожний із них — жертва нещасного кохання.
Дійсність і сон, примари і реальність поєднуються в цих віршах.Поет цілком поринув у свій відчай, але це не скорботна, безнадійна примиреність, а бурхливе почуття. Ніде поет не бачить світлого починання, скрізь безпросвітна темрява.
Доктор" яксоціальнийнаратив: тексттаінтертекст // СловоіЧас. – 2005. – No 3. 6. ГребенкаЕ.Романы, повестиирассказы: [В 8 т.]. – Спб., 1847. – Т. 4. 7. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1980. – Т. 1: Байки. Поезії. Оповідання. Пові-сті. 8. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1981. – Т. 2: Прозовітвори 1841–1845. 9. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1981. – Т. 3: Повісті. Оповідання. Нариси. Статті. Рецензії. Листи. 10. ДеркачБ. А.ЄвгенГребінка: Літ. портрет. – К., 1974. 11. ЖурП.Літоперше. ЗхронікижиттяітворчостіТарасаШевченка. – К., 1979. 12. ЗадорожнаЛ. М. ЄвгенГребінка: Літ. постать. – К., 2000. 13. ЗубковС. Д.ЄвгенПавловичГребінка. Життяітворчість. – К., 1962. 14. ЗубковС. Д.РусскаяпрозаГ. Ф. КвиткииЕ. П. Гребенкивконтекстерусско-украинскихлитературныхсвязей. – К., 1979. 15. КирилюкЄ.ПрозаЄвгенаГребінки // Життяйреволюція. – 1930. – No 2. 16. КодацькаЛ. Ф.ХудожняпрозаТ. Г. Шевченка. – К., 1972. 17. Описькнигам, принадлежавшимТ. Г. Шевченко // АнісовВ., СередаЄ. Літо-писжиттяітворчостіТ. Г. Шевченка. – 2-гевид., доп. – К., 1976. 18. ПравдюкО.Т. Г. ШевченкоімузичнийфольклорУкраїни. – К., 1966. 19. ПриймаФ. Я.ШевченкоирусскаялитератураХIХвека. – М.; Ленинград, 1961. 20. РосовецькийС. К.Та-расШевченкоіфольклор. – К., 2011. 21. РусанівськийМ.Шевченкоіукраїнськалітературапершоїполовини XIX сторіччя //
Образ Шептала: покірний, роботящий, пишається своїм походженням і білим кольором шкіри, полюбляє волю, повага до Степана.
Правильно писать дзвенить
дзвін-дзвенить чергування Е з І
В инете ищи там точно ес ь ответ на тот вопрос