<span>Мальчику в школу купили красивый пенал. В нём было всё, что нужно школьнику : синяя и цветные ручки, простой карандаш, ластик, линейка, угольник, ножницы и клей. Но Пенал этот оказался волшебным. Вы спросите почему? Да потому, что как только мальчик получал «пятёрку», обитатели Пенала начинали спорить. Синяя Ручка всем заявляет, что она красиво пишет, значит она самая главная. А Зелёная Ручка ей в ответ: «Нет я, потому что мною выделяют все опасные места – орфограммы». Ластик спорит со всеми: « А я могу стереть любую ошибку!» А Угольник и Линейка заявляют, что без них мальчик не получил бы отличную оценку по математике. Ножницы и Клей тоже не отстают : «Без нас ничего не приклеишь и не вырежешь на уроках труда». А вы как считаете: кто же из них всего нужнее?
</span>
Відповідь:
Вона любила свою землю і покинула Батька заради безпеки рідної землі
Пояснення:
<span>Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва - в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.</span>
<span>Хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька Кирила, який любив його і балував як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). Напевне, саме любов і виховання дядька витворили з Климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.</span>
<span>Але у чому ж виявляється та безмежна любов Климка до людей? Після смерті дядька його запрошували до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. Хлопець пішов по сіль у Славянськ з Донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, - на молочко для маленької донечки своєї вчительки.</span>
<span>Тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! Що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? Або потім, у Славянську, що заважало йому залишитись у тітки Марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? І не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. І тому хлопець навіть не дочекався повного одужання - вирушив у дорогу.</span>
<span>І останній момент, коли Климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. І в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.</span>
<span>Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.</span>
<span>Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей - вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність - це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.</span>
Ты можешь платить налоги, стать гос служащим, не давать взятку,
Викрадення Лесі-покарання Тура біля стовпа-Чорна рада-одруження Десі і Петра