Тема : зображення туги за рідним краєм.
Ідея: співчуття козакові, що не знайшов своєї долі.
Основна думка: наймиліше у рідній стороні.
Сталі епітети: синє море, неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті.
Порівняння: тече вода в синє море, та не витікає.
Персоніфікація: грає море, грає серце, думка говорить.
Гіпербола: «пішов козак світ за очі».
Метафора: грає серце козацькеє, а журавлі летять собі додому ключами, шляхи биті заросли тернами.
Оклики: Тяжко з ними жити!
Анафора: Грає синє море,
Грає серце козацькеє.
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
Добро не лихо — ходить тихо.
Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.
Як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. Можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя.
напрочуд романтичній повісті «Тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи Карпат діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка. І так сталося, що палко покохали вони одне одного. Це дуже поетичні, ніжні натури. І Марічку, й Івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. Цей світ для них зрозумілий і близький. Діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. Іван вигравав чудові мелодії, а Марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс».
Слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. І раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю Марічки. Але в серці Івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. Утративши Марічку, Іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. Мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. Повість увінчує картина поховання Івана. Плакали трембіти, сумували люди. Але смерть не може перемогти життя. І «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як гори...
Ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі "Тіні забутих предків" . «Власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає Кохання в житті людей».
Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання).
Софійка-добра, бажала допомогти позбавиться прокляття,вірна,віддана,здатна до самопожертви, ввічлива,цілеспрямована,завжди досягне своєї мети,показує приклад на поведінці,сім'я разом з нею віддані українським традиціям.