В савані жив білий леопард Константин,який був вегетеріанцем.Одного разу він спіймав ягничку,бо вона не хотіла йти до нього в гості,щоб зїсти салат з капустою.Ягничка погодилася прийти,якщо леопард додасть в салат травичку,яку жує бегемот.Бегемот дав трохи своєї травички Константину і попросив у нього трошки моркви.Леопард пішов до мавпи Діани,яка дуже любила їсти моржів.Всі моржі збудували собі кораблі з крижині жили на них.Леопард Константин вкрав у неї трохи моркви,яку мавпа додавала у суп з моржів і дав її бегемоту.Бегемот дав леопарду травички і Константин пішов додому , щоб зробити салат для ягнички.Але ягничку втопили в болоті два вужі і тому Константин їв салат сам.
Фольклор-усна народна творчість. показує багатство літератури минулого народу. історична цінність
тема балады- это большая, искренняя и самая чистая любовь родителей к детям. В баладе рассказывается о том что любимая плачет пока видет(значит быстро найдёт себе другого), сестра плачет пока помнит( тоесть скоро и она выйдет замуж и у неё будут свои проблемы, поэтому ей некогда будет плакать), а мама будет плакать всю жизнь, потому что не сможет найти не в чем утешенья.
У розкішному саду народної української
поезії важливе місце належить ліричним
пісням. Імена авторів цих творів розгубила
історія, але інколи з давнини століть
виринають постаті піснетворців, серед яких
найвідомішою є поетеса Маруся Чурай. її
традиційно називають «дівчиною з
легенди», бо реальність її існування поки що
документально не підтверджено.
Понад три століття лунають пісні Марусі
Чурай на землі, даруючи людям невгасиму
любов.
Хто ж така ця дівчина, яку порівнюють з
давньогрецькою поетесою Сапфо?
Достовірні дані про українку з Полтави, яка
складала чудові пісні, не збереглися, адже
все знищила пожежа у цьому місті в 1658
році. А пам'ять про Марусю Чурай народ
зберіг у своїх легендах і переказах. Відомо,
що народилася вона приблизно 1625 року
на берегах чарівної Ворскли в сім'ї урядника
Полтавського козацького полку Гордія
Чурая. Був він хороброю і чесною людиною,
брав участь у козацьких походах проти
польської шляхти. Рятуючи Богдана
Хмельницького від смерті, Чурай загинув.
Маруся жила удвох із матір'ю в
Полтаві.Зростала вона незвичайною
дівчиною: дуже мрійливою і чутливою, з
дивовижною фантазією та чудовим
голосом, схильною до роздумів і складання
пісень. Коли Маруся виросла, її полюбив
реєстровий козак Полтавського полку Іван
Іскра, проте не відкривав їй своїх почуттів,
знаючи, що вона закохана в молодого
козака Грицька Бобренка.
Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті).Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).<span>Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Пав-личко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й</span> екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання».<span>
</span>