Митько і Сергійко — учні київської школи. Цілий рік вони мріяли провести канікули в селі, але батьки боялися, що хлопчики не будуть слухати бабусю. Винахідливі шестикласники зуміли довести старшим, що їм вкрай необхідно виїхати з Києва.
І ось вони у бабусі, яка не обмежувала їх ні в чому. Хлопчики мали змогу вільно розпоряджатися своїм часом. Вони відремонтували старий курінь на березі лісового озера, ховалися в ньому вдень і навіть залишалися ночувати.
Ніщо не проходило повз увагу допитливих гостей. Перебування біля озера стало ще цікавіпіим, коли друзі виріпіили спіймати чудовисько, яке буцімто жило в озері.
Винахідливі хлопчики виріпіили викопати яму, куди мав потрапити митько- завр. Добре, що вони не встромили гострий кілок у ту яму, бо впав до неї не ящір, а дід Трохим, бабусин сусід.
Щоб міфічна химера лісового озера не проминула засідку, Митько придумав прив’язати до дерева приманку. Козу хлопці побоялися тягти до лісу, самі не хотіли потрапити чудовиську у пащу, тож виріпіили, що для цієї справи підійде й курка. З великими труднощами їм вдалося піймати птицю і прив’язати її до дерева. Але капосна курка сховалася за стовбур і стала несамовито квоктати тільки тоді, коли почула голос діда Трохима з ями. Хлопці відбріхувалися як могли, але старий все-таки зрозумів, що і лопату, і курку принесли до лісу саме вони.
Таємниця лісового озера розкрилася зовсім випадково. Коли хлопці помітили у воді голову чудовиська, Митько став кидати каміння. Хоч не з першого разу, а він таки влучив йому прямо межи очі. І раптом у нічній темряві почувся крик: «Рятуйте!» Друзі зрозуміли, що тим «чудовиськом» був Васько.
Пригоди на березі лісового озера стали для допитливих хлопчиків нагодою якомога більше дізнатися про минуле Землі. У школі вони вчилися абияк, ніхто не бачив у їхніх руках книжок, а тут на канікулах та ще й без примусу хлопці чимало прочитали. Я думаю, що з цього літа зоологія та біологія стануть їхніми улюбленими предметами.
<span>
</span>
1 Смерть батька
2 Тарас іде в найми до дяка
3 Знущання дяка над малим Тарасом
4 Тарас тікає від "горе-вчителя"
5 Тарас іде вчитися у сусіднє село до дяка-маляра
6 Важка робота замість навчання
7 Тарас іде до третього дяка
8 "Нічого з тебе не вийде"
9 Тарас повертається у рідне село
10 На що Тарас витрачав зароблені гроші
11 Тарас не полишає мрії навчитися малювати і знаходе нового вчителя
12 Зруйновані дитячі мрії
"Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними" - ций крилатий вираз приписують кільком мудрецам, але, хто б це не сказав, він був правий - певною мірою. Проходять сторіччя, і змінюються суспільства, люди, їх світогляд. Те, що вважалося безумовною істиною сто років тому, зараз істиною може не бути. Але є речі, які не застарівають і нікроли не застаріють. Деякі ідеї, виказані кілька сотен років тому, залишаються актуальними і сьогодні.
В цьому можна переконатися, якщо перечитати твори Григорія Сковороди, що жив і творив у 18-му сторіччі. Він був знаним просвітителем-гуманістом, поетом, письменником, педагогом та мудрим мандрівним філософом. Спілкування зі Сковородою вплинуло на ціле покоління освічених українців.
Сковорода був переконаний, що цінність людини визначають не її зовнішні якості, такі як, наприклад, багатство, а внутрішні - справедливість, розум, милосердя, великодушність. Це твердження є істиною і тепер. На думку Сковороди, для будь-якої людини свобода є надзвичайно важливою. Будь-хто погодиться з цим і зараз.
Григорій Сковорода вважав, що людині важливо "пізнати себе" для того, щоб усвідомити особливості свого характеру, виявити свої здібності і обрати "сродну працю" - такий рід діяльності, до якого найбільше схильна конкретна людина. Така праця є важливою умовою щастя. Хто заперечить це твердження? Воно є і завжди залишиться істиною.
"Святість життя полягає в робленні добра людям", - писав цей мудрий філософ. Сковорода спирався у своїй філософії на Біблію, але не любив лицемірства і церковної схоластики, тому служителі культу його не любили. Але народ любив: його твори, що поширювалися у списках, попадали навіть під стріху селянських хат. Через десятиріччя після смерті філософа селянський син Тарас Шевченко буде "списувати Сковороду" у саморобну книжечку.
Коли я була маленькою,весь світ казався казкою.Я вірила в Діда Мороза,вірила,що можу літати.Мені також завжди хотілося стати доросліше.Пійти в перший клас,потім на роботу.Я ще не розуміла,що дитинство-найкращі роки життя.Дитиною ти не переймаєшся не через що,ти живеш,а тебе всі веселять.Зараз я вихована,здорова та енергійна дитина.Дякую моїм батькам за те,що піклувалися про мене в дитинстві та вчили,взагалі,як правильно жити.
Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Ярослава Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть! Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.
<span>З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.</span>