У<span> драме «Раскіданае гняздо» Янка Купала знаёміць нас з жыццём беларускай вёскі напярэдадні першай рускай рэвалюцыі 1905 года. Жыццё было цяжкім і гаротным, бо капіталістычныя адносіны, якія нараджаліся ў краіне ў канцы дзевятнаццатага стагоддзя і на пачатку дваццатага, прыводзілі да паўсюднага абеззямельвання сялянства. Разам з тым Я. Купала ў сваім творы адлюстраваў рэвалюцыйны настрой перадавой часткі сялянства, якая не хацела сядзець склаўшы рукі і чакаць лепшага жыцця, а імкнулася дабіцца гэтага жыцця са зброяй у руках. </span> <span> Сям'я Лявона Зябліка — тыповая вясковая сям'я таго часу. Зяблікі маюць сваю хату і невялікі надзел зямлі, які Лявон атрымаў у спадчыну ад свайго бацькі. Ды вось бяда — малады паніч захацеў адабраць гэтую зямлю. Упэўнены ў тым, што праўда на яго баку, Лявон пачынае судзіцца з панічом. На словы жонкі: «Ці з багатым беднаму судзіцца? Пакуль з багатага пух, то з беднага дух. Цэлыя вёскі такіх, як мы, з хат у поле вывозілі ад пасеваў, ад усяго дабра» — Лявон не звяртае ўвагі. Аднак, як і трэба было чакаць, суд заступіўся за паменічыка, а Лявону з сям'ёй было загадана ў кароткі тэрмін выселіцца з хаты. Для Лявона гэта было сапраўднай трагедыяй. «Сумленны жыхар, шчыры сявец», чалавек, які ўсё жыццё прарабіў на гэтай зямлі, з году ў год паліваў яе сваім потам, перацерусіў на ей кожную грудачку, ён не мог уявіць свайго жыцця без гэтай зямлі. Даведаўшыся, што справа прайграна і зямлі яму ўжо не вярнуць, Лявон вырашае скончыць жыццё самагубствам. Зразумела, ён мог бы пайсці да паніча, пакланіцца яму, але быць парабкам Лявон не хацеў ды і занадта стаміўся ўжо абіваць парогі судовых устаноў. </span> <span> Разам з Лявонам за зямлю змагаецца і яго старэйшы сын Сымон. У Сымона гэтакая ж самая прага да зямлі. Ён — моцны і адважны чалавек, натура гордая і свабодалюбівая. Зоська так гаворыць пра свайго брата: «Птушкаю-арлом быць бы табе і лётаць па паднябессі, як лётае вецер гэуы вольны! Толькі ж бяда — крылле не дадзена табе, саколе ты мой зоркавокі». </span> <span> Усёй душой Сымон ненавідзіць прыгнятальнікаў, тых, хто не дае не толькі яго сям'і, а і ўсім сялянам вольна жыць. У адрозненне ад бацькі, які не бачыў выйсця са становішча, у якім апынуўся, Лявон добра ўсвядоміў — выйсце ў барацьбе. I ён гатовы да гэтай барацьбы. Памірыцца з панічом — такой думкі няма у галаве Сымона. Для яго гэта прыніжэнне чалавечай годнасці. На прапанову маці пайсці да паніча на службу хлопец гнеўна і рашуча адказвае: «...Не пайду туды, і вы ўсе не пойдзеце. Ад наго кроку ў той бок не дам і адгэтуль не саступлю. Магіла татава стала векавечнай перагародкай паміж імі і намі, і не зніпітожыць яе сілай чалавечай! Гора таму, хто першы пераступіць гэты насып магільны над сваім родным, працягне рукі к ім і пойдзе з імі!..» </span> Калі ў вобразе Лявона Зябліка Я. Купала хацеў паказаць даведзеную да адчаю беззямеллем частку сялянства, якая не бачыла выйсця са свайго гаротнага становішча і ўсё яшчэ спадзявалася знайсці праўду ў існуючым ладзе, то ў вобразе Сымона — перадавую, актыўную частку сялянства, гатовую выйсці на ўзброеную барацьбу з несправядлівым сацыяльным ладам.
Моя любимая книга - это "Алые Паруса". Эту интересную книгу написал Александр Грин. Ну что ж, начнем.
Александр Грин показал в "Алых Парусах", что иногда мечты сбываются, и надо верить в них до конца. Мечтающий - это девочка Ассоль, дочь капитана Лонгрена. Отец был в мореплавании, поэтому девочку воспитывала только мать. Когда отец пришел домой, то ему рассказали, что его жена умерла от страшной болезни. Девочку начал воспитывать он. Девочка всё больше и больше верила в свою мечту, а отец занимался своим делом.
И вот, в 18 лет мечта Ассоль сбывается, она встречает принца - Грэя. Конечно не сразу, но встречает. Грэй видел ранее Ассоль, и даже оставил свой след.Он решил жениться, подарив им корабль на алых парусах.
И вот, встреча произошла, Ассоль и Грэй наконец то увидились. Ассоль с Грэем и Лонгреном вошли на корабль, и с прощанием с местными уплыли далеко-далеко.
Это произведение мне понравилось тем, что автор показал, что, когда-то мечты сбываются и показал, на что готов человек, который в эту мечту верит больше всего.
Существует старая народная поговорка о том, что июль является макушкой лета, то есть месяцем, когда расцвет природы достигает своего пика. Однако очень сложно поверить народной примете на слово до тех пор, пока не удастся заметить характерные изменения, свидетельствующие о том, что осень уже не за горами.
Ни один из пороков Дориана Грея чётко в романе не назван, кроме его злоупотребления опиумом. Сам Уайльд говорил, что каждый видит в его герое свои собственные грехи и пороки:
«Каждый человек видит в Дориане Грее свои собственные грехи. В чем состоят грехи Дориана Грея, не знает никто. Тот, кто находит их, привнес их сам» . Лицо же Дориана не менялось с момента написания его портрета. За него менялся портрет. На холсте как на лакмусовой бумажке проявлялись следы пороков Грея. Герой даже находил по началу некоторе удовольствие от того, что видел.
Это делало его защищенным от многого и давало ему возможность безнаказанно совершать любые поступки. Ну а когда все можно, как тут не переступить черту. Он и переступил, однако забыл, что обратной дороги нет. И никакими богатствами и дарами не купишь чистоту совести.
Объяснение:
Дориан Грей — юноша, наделённый невероятной красотой. Попадая под влияние идей нового гедонизма, проповедуемых лордом Генри, посвящает свою жизнь жажде наслаждений и порока. Это фигура двойственная. В нём сочетаются тонкий эстет и даже романтик и порочный, безжалостный преступник. Эти две противоположные стороны его характера находятся в постоянной борьбе друг с другом. Данная двойственность героя характерна для многих готических романов.