У драмі «Талан» М. Старицький ставить і розв’язує з демократичних позицій низку важливих на той час проблем, зокрема таких, як доля митця в буржуазному суспільстві, ставлення цього суспільства до митця перед народом та боротьба за реалістичні шляхи розвитку мистецтва. Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю. Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із побиту малоруських акторів». Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові.
У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору. Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній творчій праці на користь народу. Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени.
<span>Герої не вмирають. Вони живуть з нами вічно.
В нашому світі є безліч проблем, ми щиро переживаємо їх, але коли настає скрутна хвилина, раптом все змінюється. Всі проблеми, що були, стають мізерними і незначущими , а натомість їм приходить усвідомлення думки про правдивість нашого життя, що так уміло прикрашалося засоби масової інформації. Раптом спала димка ілюзій і перед нами постає реальна картина ситуації, що відбувається на нашій землі, на нашій Батьківщині. Тоді кожен і відкрив своє справжнє лице.
Одні виявилися боягузами, інші ледарями, які лише вміють гарно говорити, але були й інші. Тих, кого було набагато більше . Це герої. По правді кажучи, я навіть не очікувала, що їх виявиться в нашій країні так багато. Солдати, волонтери, всі, хто допомагав і допомагає. Хтось це робив менше, хтось більше, але жоден не залишився байдужий. Багато хто говорить, що в наш час люди стали злі, але це не так. Ми бачимо на сьогоденному прикладі, що світ повний добрих і самовідданих державі людей, які борються за наше майбутнє, за наше життя.
Солдати, що пішли зараз на зону АТО і всі, хто зараз із ними рискують не повернутися до дому. У кожного з них є сім’я, родина, друзі. Їм є що втрачати. Можливо, інший би не погодився, але не вони. Ті, завдяки кому ми зараз спокійно ходимо до школи чи на роботу. Будучи в безпеці, ми до кінця не усвідомлюємо всієї тієї ситуації, що відбувається. Все добре, допоки добре. Не так давно відбувся Євромайдан, зараз же ми майже не згадуємо про нього, бо все налагодилося. А що якби ні? Що якби не було майдану? Що тоді? Можливо, все залишилося б на своїх місцях, можливо було б гірше, але краще не сталося б, безперечно. І тому, що наша держава зрушила з місця є заслуга всіх тих, хто полягли за наше краще життя. Пам’ятаймо це.
Пам’ятаймо всіх, живих і тих, хто вже не з нами. Солдатів і активістів майдану. Лікарів і волонтерів. Пам’ятаймо старих, пам’ятаймо молодих. Вони боролися за наше життя. Не забуваймо це. Закарбуймо їхні імена у пам'ять вічності, тоді вони не вмруть, а будуть завжди з нами. Усіх колись не стане на цьому світі, але в наших серця вони, герої, житимуть вічно.</span>
<em><u>Пишу в напівсонному стані, тож перед написанням, перевірте твір на помилки.</u></em>
Без історичної пам'яті немає людини - представника народу, нації. Людина без історичної пам'яті - це суто біологічний об'єкт, істота, що живе "тут і зараз". Може, їй так зручно, але як же бути з длинною чередою предків, які жили до цієї людини? Я вважаю, що не вивчати історію, не пам'ятати її - обначає предати пам'ять предків. Історичні факти можуть бути і неприємними для нас теперішніх, але ж це - наша історія.
Недарма наші предки так уважно слухали кобзарів та лірників. Думи та історичні пісні давали простим селянам змогу дізнаватися про історичні події, діяння славетних людей та народних героїв, відчути свою причетність до історії. Тільки та людина, що усвідомлює себе нащадком величезної кількості людей, що жили роки, десятиріччя, століття, тисячоліття тому, може вважатися справжньою людиною, яка пам'ятає, звідки вийшла. Сучасній людині дуже важливо відчувати себе частинкою славного народу, нащадком славних людей, спадкоємцем багатої культури, продовжувачем традицій, які сягають корінням у сиву давнину.
Детальніше - на Znanija.com -
znanija.com/task/8996781#readmore
Коріння поняття «людської гідності» йдуть глибоко в давнину, лише розглядаються в контексті інших понять. Коли Арістотель або Спіноза говорять про завершення природи людини в її особистому житті, ми можемо припустити, що в розвитку духовних здібностей має здійснюватися завершення природи людини. Для кожної історичної епохи характерний свій тип особистості, зі своїм якісно своєрідним рівнем розвитку почуття власної гідності, визначеним панівними в суспільстві виробничими відносинами.
Уявлення про людську гідність змінювалися в ході часів. У Стародавній Греції, чия культура служить джерелом інтелектуального розвитку Європи, людську гідність розуміється як піднесення особистості над обставинами. Гідність для жителя давньогрецького поліса - це прерогатива вільного громадянина.
Предметом у цій роботі є визначення поняття людської гідності. А об'єкт дослідження - людина з ціннісним ставленням до самого себе й інших людей.
На русском как по мне, это загонщик чего-то.