"Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку.
Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом.
Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора.
Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався.
Помандрував його погляд за вогниками аж на самісіньку гору, де відпочивав стомлений роботою вітряк, і здалося йому, що хатинки танцюють повільний новорічний танок. Відчув художник мінливу тишу. Все затихло, не ворухнеться.
Золотавий місяць гойдався, ніби наспівував пісеньку для зірочок: «Спи, моя зіронько, спи...».
<span>Прийшов художник додому і намалював живописну картину чарівного сільського пейзажу." </span><span>(Елла Бєлкіна)</span>
Знесла курочка яєчко,
На сідалі геть недалечко,
Та не стало його вмить,
Певно півень довго спить.
Кричить курка куд-куда,
– Трапилась у нас біда,
Півень вслід ку-ка-рі-ку,
– Хто це був у курнику.
А собака з буди гав,
– Лис рудий тут пробігав,
Кури з ляку куд-куда,
– Якщо лис, буде біда.
Тут собака гав-гав-гав,
– Я давно його прогнав,
З хвоста шерсть у верх летіла,
Так тікав – земля гуділа.
Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»;
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»
«Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»
<span>Тема: висловлення
поетом критики стосовно діяльності Б. Хмельницького, зокрема за
необачний Переяславський союз з Московією, який призвів до втрати
української державності </span>
<span>Ідея: заклик-звернення до недругів не «сміятися» з України, бо прийде час її могутності й розквіту.<span> </span></span>
<span>Основна думка:
а) незворотність процесу становлення української державності;
б) «Встане Україна / І розвіє тьму неволі, / Світ правди засвітить»<span /></span>
Пробачьте мене друзи я був не прав пробачьте мене сказав лис .
Его прибавили та він більше никого не обманював