<span><span>I </span>варіант </span>Рабство — ганебна сторінка в історії людства. Довгий час несправедлива доля перетворювала життя мільйонів людей на страхіття. Особливо постраждали представники негроїдної раси. Громадськість і цивілізований світ повстали проти цього суспільного явища. Тільки в кінці XIX століття рабство було заборонено. Цієї проблеми торкається у своєму пригодницькому романі «П’ятнадцятирічний капітан» Жуль Верн.Головні герої твору — Дік Сенд, місіс Уелдон та її син Джек, п’ятеро вільних негрів і кузен Бенедікт — через зрадництво кока Негору опиняються в країні, де процвітає работоргівля. Письменник змальовує жахливі картини переслідування африканських племен, коли через десяток рабів вбивали двохсот мирних людей. Цей живий товар мандрував від одного авантюриста до іншого. Для рабо- торгівців життя людини — дрібниця. їхній шлях политий кров’ю безвинно вбитих людей. Тільки на них чекало не менш жахливе покарання. Ж. Верн виступає проти цього ганебного для людства явища. Воля — головна цінність у житті людини. І ніхто не має права позбавити людину волі. <span><span>II </span>варіант </span>Усі ми знаємо, що людське життя — це найцінніший скарб. Жодна людина не має права знущатися над іншими, позбавляти свободи. Проте природа людини породжена двома стихіями — добра і зла. Людина мріє бути справедливою і доброю, а насправді спричинює велике зло своїм ближнім.Прикро, але й сьогодні, у двадцять першому столітті тема рабства, пригнічення однієї людини іншою залишається не менш актуальною, ніж кілька століть тому. Наші співвітчизники у пошуках кращої долі вирушають на заробітки за кордон, а там... Незахищені законом, позбавлені прав, вони стають іграшкою в руках жадібних і жорстоких людей.Прикро, але й сьогодні, у двадцять першому столітті люди стають рабами. Сподіваючись знайти щастя, вони гинуть у страшних муках, виконуючи щодня принизливу й тяжку роботу. У романі «П’ятнадцятирічний капітан» Ж. Верн засуджує рабство і проголошує швидке визволення людства з-під цього страшного ярма. На думку письменника, причини існування рабства полягають у невігластві й темноті тубільців. Африканці були позбавлені можливості відстоювати свої людські права. їх вожді були підкуплені й залякані так званими представниками цивілізованого світу, які насправді були справжніми злодіями й вбивцями: «То були пройдисвіти різного ґатунку, злочинці, збіглі каторжники, одне слово, покидьки суспільства».Страшні картини, змальовувані письменником, переконують нас в антиприродності, немилосердності встановленого в Африці прибульцями з материка ладу. Полонений капітан «Пілігрима» на власні очі бачить весь жах життя невільників, з якими поводилися гірше, ніж з тваринами. Так, наприклад, у каравані Алішу було більше п’ятисот невільників, але серед них не було літніх чоловіків. Для ринку годилися тільки здорові юнаки, молодики та діти, тому всіх інших просто безжально вбивали під час облав. Бідні матері тягли за собою босих і голих малюків, оскільки вже не мали сили нести їх на руках.Жінки й чоловіки, ледь прикриті шматками цупкої тканини, страждали від ран та виразок. Наглядачі шмагали невільників нага- ями ні за що ні про що. Якщо хтось із бідолах падав від хвороби чи знемоги, адже не годився на продаж, його добивали з рушниць або ножами. Рабів ставили по двоє та з’єднували колодкою — «жердиною футів шість завдовжки і рогачами на кінцях, що замикалися залізними скобами на шиях». Вільними залишалися тільки руки та ноги, щоб іти й нести важку ношу. Невільників майже не годували, їм роздавали по пригорщі маніокового борошна аби хоч трошки підтримувати фізичні сили. Страшною була доля тих, хто знесилений падав на землю. За караваном скрадалися хижі звіри, які відразу розривали нещасних. Дік Сенд згадував, що за тиждень «подорожі» померло близько двадцяти чоловік.На ринку рабам дивилися зуби й примушували приносили палицю, щоб подивитися, як вони бігають: «Усі, чоловіки й жінки, переймались почуттям глибокого сорому й кривди за свою зневажену людську гідність. Хіба що діти не розуміли, як їх принижують». Не менш жахливим було становище підданих африканських вождів, які фактично нічим не відрізнялися від рабів. Володар міста Казонде, в якому знаходився один із найбільших невільницьких ринків, був розпусним п’яницею. З власної примхи він калічив рабів, воєначальників, міністрів. Підданці нетерпляче чекали його смерті. Насправді ж смерть Муані-Лунга принесла багато страждань. За давньою традицією, разом із померлим вождем ховали заживо його рабів.Чи боялися работоргівді чого-небудь в цьому світі, вбивши своєю поведінкою будь-яку віру в добро й милосердя? На думку письменника, такою силою була цивілізація. Ж. Верн неодноразово наголошує, що діяльність науковців, таких як Лівінгстон, була спрямована проти рабства. Якби там, в Європі, прислухалися до голосу очевидців й вживали відповідних заходів, рабство було б знищено.Як бачимо, сподівання письменника були марними. Людство ще не знайшло справедливого покарання для тих, хто порушує закони моралі й знущається над людьми.<span>
Сколько тайн хранит лес! Вот идёшь ты по тропинке, видишь дупло, а там
грибы висят, ну чем не тайна? Кто повесил, неизвестно! Может белка, а
может и другое животное, но вторгаться в эти тайны нельзя! Идёшь дальше,
видишь заяц бежит. Следуешь за ним, а он раз и в нору. А что там в
норе, кто там живёт кроме зайца, есть ли у него семья, не узнаешь! А
сколько тайн заложено в деревьях. Смотришь, вроде бы ни чем не
примечательно оно, но кто знает, что пережило это дерево? Тайны есть
тайнами, но любопытство никогда не скроешь. А если увидишь ты тёмный
угол леса, где солнце не опрокидывает свой свет, не видно ничего,
интересно бывает, что скрывается там. Но есть тайны, которые лучше не
знать и не вмешиваться в них, вот почему их называют тайнами...
"Скажите, вы и правда думаете, что можете быть вершителем чужих судеб?
Возможно, вы тоже кому-то мешаете жить,но до сих пор живы...так почему
мы же вы решили стать судьей для старухи-процентщицы? "
Отвечать злом на зло нельзя. Ибо у зла есть свойство возрастать. Каждое последующее зло хуже предыдущего. Но и добром на зло отвечать нельзя, ибо это значит попустительствовать злу, уступить ему. Зла добром не растрогаешь (добро индивидуально, имеет индивидуальность).
Так как же все-таки поступать?
Бороться со злом можно только стойкостью против зла, неподверженностью злу, вытравливанием его из себя.
Бороться со злом можно только созданием атмосферы, где зло задыхается, где не может существовать.