Пояснення:
Метафори: «серденько моє», «очі вкоротили вік», «очі навчились зводить людей».
Епітет: «пісня люба… мила», «очі дівочі темні… ясні».
Повтори: «…очі, очі, очі…».
Порівняння: «темні, як нічка», «ясні, як день».
Звертання: «Ви ж мені, очі…».
4.1. Толя — син хазяїна будинку. 4.2. Опис зовнішності Толі. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. Риси характеру і поведінка героя:
а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»)
б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…»)
в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…»)
г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен»)
д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»).
е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»)
4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя). «
Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика.
Яросла́в Володи́мирович[2] (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької княжни Рогнеди[3]. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Святий благовірний князь, що шанується православними.
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа. Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло. В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч: А пісня - це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша Чим глибше пісня, тим ясніш душа. Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
Я думаю що ні
Допоможіть будь ласочка,дуже потрібно)
Твір характеристика образу коня Шептала за планом:
1)Походження коня його масть
2)Особливе становище Шептала на стайні
3)Удавана покірність
4)Несподіваний бунт
5)Розкіш перебування на волі
6)Риси характеру коня:
а)прагнення до волі,гордість;
б)терплячість та покірність
в)вміння пристосуватись
г) виправдання теранії
д)небажання виділятись
7)Повернення до гуртк і втрата індивідуальності
<span>8)Алегоричне значення образу</span>