Народна пісня — душа народу
Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька «Котку, котку рябку, викопай нам грядку».
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка «Історія України в народних піснях», там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
<span>Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.</span>
Першим виділити можна, як проводили неділю у селі, другим весілля, похорони, як проводжали вівчарів, тай у загальному, життя українського сільського населення у дану добу. Цей твір дуже чітко показує нам цю епоху, ми наче переживаємо кожен рядок, автор дуже вміло передав атмосферу гуцульського життя !
Пістряк у творі зображений справжнім шахраєм, який вмів використовувати своє службове становище, був лестивий і підступний у відношенні до вищого начальства, а зі звичайними людьми поводився зарозуміло. Та й взагалі, чого гарного можна чекати від безпробудного п’яниці? Саме він придумує виявити відьму і вчиняє розправу над ні в чому не повинними жінками.
Не більш гарний і сотник Забрьоха, який у всьому шукав власну вигоду. Заради неї козацький старшина був здатний навіть на злочин, навіть на змову з відьмою, навіть на те, щоб зморити голодом Конотоп і спалити його «з чотирьох кінців». Поки Забрьоха залишався при владі, замість служби підлеглі йому козаки обробляли старшинську землю і перетворилися майже у кріпаків.
<span>Реальні події у «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ’яненки, як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, тісно переплітаються з вигадкою. Але саме такою, як і зобразив у повісті відьму Мотрю Зубриху автор, і була уява про неї народу. Та все це було лише фоном для відображення головної думки письменника. Адже повість «Конотопська відьма», у якій письменник прагнув показати, від чого у нашого народу найбільше зло, спрямована своїм вістря проти провінційного панства, його бездуховного існування, забобонності і неуцтва.</span>
<em>Тема:</em> відтворення роздумів поетеси про сенс
життя людини.
<span>
<em>Ідея:</em>
возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов'язано,
перебуваючи далеко за його межами.
</span><em>Основна думка:</em> «Нащо крилатим грунт під
ногами»?«Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої».
<em>Жанр:</em> поема.
<span><em>Віршовий
розмір:</em> диптих.</span>
<span><em>Композиція:</em> твір складається з п'яти частин:
«Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила»,
«Грунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думки але в той же час
пов'зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема, у порту міста Щецін, та
міркуваннями про смисл життя людини, її при значення на землі, любові до
рідного краю.
</span><span><em>Сюжет:</em> лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема, у
морському порту Щеціна, спостерігає за красою Одри, кораблями біля причалів.
Наступала весна, скресала крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це
підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як
птах не літає, бо людські крила зроблені « не з пуху, а з правди, чесності,
довір'я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з
щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії». Героїня твору любить
Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край —
наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який
збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що, де б ти
не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим. </span><span> </span>
Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення допомогти всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на допомогу іншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!