Не виставляти напоказ свої почуття — велике мистецтво. Отже, через
багато років лірична героїня залишається такою, як у дитинстві: мужньою,
сильною духом, стриманою у виявленні почуттів та емоцій. Спогади про
Лесю засвідчують, що в дитинстві вона була мрійливою дівчинкою. Справді,
адже в Колодяжному бігала в місячну ніч одна-однісінька в ліс, щоб
побачити Мавку. Часто уявляла себе мужньою Жанною Д’Арк, а своїх
товаришів — відважними лицарями.
Ответ:Художній світ Тараса Шевченка дуже великий. За своє життя він написав дуже багато віршів.Тарас писав від щирого серця саме тому його вірші виходили справжньою поезією. Я вважаю, що Тарас Шевченко має бути для сьогоднішніх читачів авторитетом, бо саме він зародив писемність
.Він завжди писав правду,писав від душі,незважаючи на те, що його могли посадити
Объяснение: Слова прості та зрозумілі.
Прагнучи оспівати кращі духовні якості українського народу, Г. Ф. Квітка-Основ'яненхо у повісті "Маруся" створив яскраву картину життя, побуту, звичаїв, взаємин душевно багатих простих людей, яких письменник-гуманіст свідомо ідеалізує. Квітка Основ'яненко вперше в українській прозі показав людину праці, відтворив трудове життя хліборобів.Зразком для наслідування є Марусин батько Наум Дрог, який, хоч і був кріпаком, завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, задоволення від своєї праці та достаток у господарстві.Такими ж привабливими рисами наділені й інші герої повісті. Маруся, дочка Наума Дрота, викликає симпатію своєю зовнішньою красою, яку письменник змальовує у дусі народнопісенної творчості: "Висока, прямісінька,... чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку..." Автор докладно описує святкове вбрання Марусі, традиційне для заможних українських дівчат: кілька разків намиста, червона юпка, біленька тонка сорочка з вишитими червоними нитками пишними рукавами... Маруся — справжня красуня. Так само прекрасний і духовний світ дівчини. Вона тиха, смирна, покірна, набожна. А головне — роботяща. В усьому допомагає батькам, які обходяться без наймички, мати за нею сидить склавши руки.До пари Марусі її коханий Василь. Ідеальній зовнішності парубка відповідає така сама вдача: чесний, скромний, добрий, щирий у почуттях, працьовитий. Покохавши Марусю, Василь здатний зробити все для здобуття щастя з коханою. Він наймається до купця, щоб тяжкою працею заробити на "найомщика", який би пішов замість нього в солдати.Квітка-Основ'яненко — глибокий знавець народного життя, показав, що на перешкоді до щастя двох закоханих стоїть реальний життєвий конфлікт того часу — загроза страшної миколаївської солдатчини: важка двадцятип'ятирічна солдатська служба для хлопця і злиденна доля жінки-солдатки для дівчини.Історія чистого й вірного кохання Марусі та Василя закінчилася трагічно. Маруся, страждаючи від розлуки з коханим, до того ж застудилася і, тяжко захворівши, померла. Василь, повернувшись із заробітків і не заставши коханої живою, йде в монастир і там невдовзі помирає з горя.Хоч автор ідеалізує життя і взаємини селян у творі, проте викривається в ньому й сувора правда про соціальне лихо тих часів — солдатчину, беззахисність сироти.<span>Повість "Маруся" була першою в українській прозі спробою реалістично змалювати тодішнє селянське життя. І авторові ця спроба повною мірою вдалася. Читачі познайомилися не тільки з названими героями, а й з героєм іншим — Україною, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями.</span>
Что он не погиб спасая жизнь своему другу .а выжил и к нему стали лучше относиться родители
Повість «Зачарована Десна» — лірична розповідь про дитячі роки хлопчика Сашка. Але чи можна назвати її повністю автобіографічною? Мені здається, що цей твір дещо схожий на легенду про бідне дитинство великого письменника, адже писав його Довженко в часи, коли соціальне походження мало величезне значення і згадка хоча б про якийсь достаток батьківської сім'ї могла привести до небажаних висновків. І тому письменник так майстерно перемішав правду, напівправду і вигадку.
Сашкова сім'я жила у хаті, яка була збудована невідомо коли і ким. «Здавалося, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата. Одне, що не подобалося в ній, і то не нам, а матері, вікна повростали в землю і не було замків». Така хата була символом нужденності Полісся. Насправді ж хата Довженків дуже відрізнялася від літературної, і ми це можемо побачити на фотографіях, вміщених у біографічних книжках письменника. Звичайно, вона не була палацом, але й через п'ятдесят років її вікна розміщені високо над землею. Просторі будівлі на кілька кімнат в ті часи мали заможні господарі. Промовистим є той факт, що батько Довженка крім сільської роботи підробляв: «своїми кіньми возив торгівців на ярмарок». Скоріше за все, коні ці не були бідняцькими шкапами, адже торгівці мали гроші і могли найняти собі власника добрих коней. А хіба міг бідний неписьменний сільський дядько дати своїм дітям не тільки початкову освіту, а й відправити сина й доньку продовжувати навчання «в городі»? Сашків батько все життя не міг пробачити дідові Семену «своєї темноти» і мріяв вивчити сина. Спочатку повів його у сільську школу, і Довженки стали перед учителем Леонтієм Опанасенком. Той почав розпитувати Сашка перекрученою російською мовою, і, коли переляканий хлопець не зміг назвати імені батька, вчитель виніс свій вердикт — «неразвитой!» Скільки ж було по Україні таких нерозумних вчителів, які не вміли говорити до ладу російською, калічили її, а зобов'язані були вчити дітей тільки чужою мовою. Перша зустріч зі школою неприємно вразила Сашка, і в повісті «Зачарована Десна» Довженко з більшим задоволенням згадує своє вільне дитинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епізодах письменник найбільш автобіографічний.
<span>Малий Сашко сховався в клуні і перебирає в пам'яті приємне і неприємне в його світі. Він боїться бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ і коли п'явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани. Він не любить носити в одній руці велике відро води, полоти і пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п'яним, ходити босими ногами по стерні, їхати на возі з сіном, коли здається, що віз от-от перекинеться. Але на світі для хлопчика є дуже багато приємних речей. Він любить дивитися на малий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці і побачити в хаті теля. Приємно знайти пташине гніздо і їсти паску, приємно ходити по теплих калюжах і спати в човні. Це був світ перших дитячих вражень хлопця, його стихія, Усе далеке й близьке сприймалося в образах, і все це вбирала вразлива Сашкова душа, щоб пізніше наповнити повість «Зачарована Десна». </span>