Реальне:кохання, розчарування, погані вчинки,
Фантастичне: минуле, коралі , які роблять невідимою дівчину! Ну і шафа!!!
"Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик."
<span>"Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук «бумс!», і я зрозумів, що це — Бумс. Я не буду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити."
</span> <span>"Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав."
</span> <span>"Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг."</span>
<span>"Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю."
</span> <span>"І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав."
</span>
Людина створена для невідомої місії. У кожного вона різна. Одні стають професорами, інші вчителями, треті письменниками. Та нажаль є люди, які не знають своє призначення. Вони скоюють злочини, псують чуже майно, конфліктують, кажуть нецензурні речі. Та це їх не виправдовує. Просто можливо ще у самому дитинстві їх не так виховали, вони бешкетували, створювали невеличкі крадіжки, сприяючи розвитку у поганому напрямі. Людина після смерті повинна залишатися людиною. Для цього потрібно залишити свій слід в історії. Нехай він буде невеликим, але тебе будуть памятати як вчителя, гарного друга, доброго колегу, дисципліновану людину.
1. Розмова хлопців з бібліотекаркою.
2. Цікаві факти при гігантських химер із бібліотечних книжок.
3. Висновок про лісове озеро.
4. Друзі на крок від великого відкриття.
5. Вдень – бібліотека, ввечері – озеро.
6. Розгадка назви села.
7. Хлопці вигадують назву чудовиську із лісового озера.
У цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». Сотникова дочка Орися – головна героїня однойменного оповідання. Вона була напрочуд гарною: «Повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». Автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. Якось Орися з дівчатами поїхала прати білизну до Трубайла і саме там почула від старого козака Гриви старовинну легенду про кохання. За тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. Розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. Поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». Усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». З того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. І сотник Таволга, і старий Грива, і Орися та молодий вродливий козак, легендарна Турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.Та все-таки в центрі оповідання – внутрішній світ Орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням У сиву давнину народного буття. Дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. Образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. Саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. З дівочих мрій Орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. Дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. Здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». Попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. Із великою майстерністю описує Куліш заручини своєї улюбленої героїні. «Обняв козак Орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».<span>Автор підкреслює душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. Саме тому для Пантелеймона Куліша Орися є втіленням ідеалу української дівчини.
</span>