Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Можна дібрати до поданих слів такі слова, що римуються:
<span>сад - маскарад, виноград;
ренет - кабінет, пістолет, портрет;
баштани - каштани, сарафани;
в хустках - в пелюстках, в нитках;
на путi - в забутті, в животі, в простоті.</span>
О. Стороженко з твору "Скарб"
Перша книга − Буття − веде нас у прадавню історію, коли світ тільки-но створювався, коли «земля була пуста й порожня, та й темрява була над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами».Вона розповідає, як Бог створював світ, людину, якою була доля перших людей і перших людських поколінь. Опис давніх подій Біблії приведе нас до Месопотамії, у так зване Межиріччя – область між ріками Тигр та Євфрат, де пізніше виникли держави шумерів, ассірійців, вавілонян, персів, а нині знаходиться Ірак. Звідти, із міста Ур, вийшли за закликом Бога Аврам та його дружина Сара. Це відбувалося десь за 1700 років до Різдва Христового. У той час жив визначний законодавець, цар Вавілона, Хаммурапі. Його зведення законів − базальтовий блок, покритий клинописом − нині зберігається у Луврі.Завіт, укладений між Богом і Аврамом, розпочинає історію вибраного народу. На підтвердження угоди Бог змінює ім'я Аврама на Авраам, а його дружини Сари на Сарра. Нащадки Авраама, син Ісаак, потім онук Яків (Ізраїль) разом зі своїми дванадцятьма синами мандрували в пошуках пасовищ для своїх стад землями Харана, Ханаана, сучасних Сирії, Йордана,
Герої:<span> Степан – батько </span>
<span>Катря – дочка </span>
<span>Степаниха – мати </span>
<span>Жених Катрі – «Головний інженер на шахті»
Більше нічого про них не вчили)</span>