Урвався терпець-- не зміг стриматися,не стримався,не зміг більше терпіти.
Ну вот тут образ Марусі)
<span>Повість «Маруся» стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів. Головний образ твору — Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні. Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, мені здається, аж занадто скромна і сором'язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: «Лучче я, каже, на те місце, упоравшись... ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота...» Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу... прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» І справді, повість має трагічну розв'язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ'яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто «сльозлива», але все одно ми читаємо її із захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.</span>
Створення в 40-х роках XIX ст. історичного роману "Чорна рада" було значною подією в історії української літератури. Джерелами твору була народна творчість та козацькі літописи. Події, змальовані в ньому, відбуваються після смерті Богдана Хмельницького, коли на Україні загострилася боротьба за гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають представники різних політичних орієнтацій, в тому числі й представник польсько-щляхетської — Павло Тетеря. На Лівобережній Україні козацька старшина, ворожа польській орієнтації, вислала на посаду гетьмана переяславського полковника Якима Сомка. Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної України в тісному союзі з Росією і здійснював старшинську політику, намагаючись приборкати народні рухи. Такою політикою було незадоволене міщанство та незаможна частина козацтва. Вони висунули на посаду гетьмана кандидатуру Івана Брюховецького.
Ця складна політична боротьба призвела до Чорної ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто наказного (тимчасового) гетьмана Сомка і обрано Івана Брюховецького. В раді, крім козацької старшини, брали участь запорожці, селяни, міщани ("чернь"), тому її й названо Чорною радою. Невдовзі Брюховецький не тільки виявив зневагу до народних мас, а й став на шлях зради, за що був покараний козаками.
У цей час по Україні почалися повстанські рухи незадоволеного селянства. Значну роль у них відігравали міські ремісники, дрібне міщанство. Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її ставлеників — гетьманів. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між претендентами на гетьманську булаву — все це було характерним для того часу. Такі історичні події лягли в основу роману "Чорна рада".
Як художник Куліш зумів зобразити в романі багато правдивих картин з історц України. Якщо в творах багатьох попередників Куліша виступали переважно "герої" своєї хати, своєї оселі, свого села, то герої "Чорної ради" виступають на тлі широких суспільних процесів, історичних конфліктів, грізних подій.
Заслуга Пантелеймона Куліша — автора роману "Чорна рада" — в тому, що він познайомив широкі читацькі кола з маловідомою сторінкою в історії України — добою "післяхмельниччини". Письменник відтворив дух епохи, визвольні прагнення народу, суперечливу поведінку його організаторів.
Роман "Чорна рада" був важливим явищем в нашій літературі, завдяки якому ми глибше і яскравіше узнаємо нашу історію.
"Повага інших-гарний привід,щоб поважати самого себе".Так,я вважаю,що ця думка слушна,але потрібно розібратися,що приховано за цими рядками.
Я вперше задумався,наскільки мене поважають інші,і за що.Я звичайний хлопець,зі звичайної родини,звичайний школяр.За що мене повинні поважати інші?Тут,напевно,потрібно підійти до цього питання більш широко.Чого я досяг за свої 15 років життя?Як до мене ставляться мої батьки,вчителі,однолітки?
Звісно думка батьків буде суб'єктивною.Але це тільки на людях.Коли я опиняюсь у колі сім'ї,то більших критиків,як мої тато і мама годі й шукати.Але я завжди прислухаюсь до їхньої думки.Вони більше знають та розуміють,тому їхні слова для мене багато чого важать.Я поважаю їх-вони поважають мене.Вони мені довіряють і я зроблю все,щоб не зруйнувати їхніх сподівань.Тоді я і себе почну поважати.
Вчителі теж займають у моєму житті не останнє місце.Вони всі різні,а інакше і бути не може.В кого,як не в них набереться достатньо терпіння до таких телепнів,як ми.Я поважаю своїх вчителів за їхню невтомну працю,за їхні знання,за їхні зусилля донести до кожного з нас всі тонкощі свого предмету.І я сподіваюсь,що вони поважають і мене.За те,що я хочу вчитися,нехай це мені і не завжди вдається.За те,що я став для них часточкою їхнього життя,і просто за те,що ми за роки навчання стали великою шкільною родиною зі своїми радісними та не завжди хвилинами.
Мої друзі-це окрема історія.Ми всі варті один одного,дружимо роками і довіряємо роками.Ми просто повинні поважати один одного,інакше це вже не буде лружба.
<span>Повага інших до себе можлива лише за умови,коли ти поважаєш сам себе.Ці поняття прямопропорційні.</span>
Ответ:
У творі "..." є моменти коли ти розумієш, що дійсно, українські козаки дуже мужні й сміливі люди. Їх ціль захищати рідний край, рідну українську землю, і звісно, щоб виконати це завдання треба мати такі риси характеру як: сміливість, вірність, мужність. Це дуже важливі ознаки справжнього козака, того, хто не зрадить рідний край. І ці всі риси уособлює у собі Іван Підкова.
Объяснение:
:)