Під впливом церкви та поезії, що фактично оспівувала лицаря як ідеал воїна, сформувався характеристика, притаманна лише справжньому лицарю:
<span>Це мужній, сильний, вправний воїн, що дотримується лицарської присяги, а саме: щодня слухати обідню, бути безстрашним, ризикувати за католицьку віру, охороняти церкви і духівництво від грабіжників, охороняти вдів і сиріт, уникати несправедливого оточення і брудного заробітку, для порятунку безневинного йти на поєдинок, відвідувати турніри тільки ради військових вправ, шанобливо служити імператорові в мирських справах, жити бездоганно перед Господом і людьми, боротись проти зла, бути щедрим, правдивим, дотримуватись слова, любити Батьківщину. </span>
<span>Для лицаря було кілька найважливіших речей – це віра, честь, дама серця. </span>
<span>Вірність Господу для такого воїна завжди на першому місці, молитви – невід’ємна частина його життя. Зважаючи на це багато разів церкві вдавалось зібрати воїнство для Хрестових походів нібито з метою визволення гробу Господнього (хоча мова йшла лише про захоплення нових земель). До того ж присяга лицаря, зважаючи на тодішні настрої церкви включала в собі ненависть до «невірних». </span>
<span>Честь полягала у дотриманні присяги і морального кодексу. Ніхто не мав права спаплюжити честь лицаря без наслідків. Воїн мав відстояти свою честь і міг визвати суперника на поєдинок. </span>
Однією із найпрекрасніших сторін брудного Середньовіччя був феномен «прекрасної дами». Це був справжній культ кохання, причому кохання в основному духовного, платонічного. Любов стала служінням "прекрасній дамі", поклонінням їй. Дама серця була для лицаря неземним створінням, втіленням божества. У кодексі рицарської любові центральне місце займали ратні подвиги на честь "прекрасної дами" і її прославляння. Лицар бився на турнірах, прикріпивши рукавички своєї пані до шолома і прибивши до щита табличку, чесноту, що звеличила її, і красу.
<span>На протязі X – XV ст. лицарі були більше ніж просто воїни, вони становили привілейовану групу вищого суспільства. </span>
<span>Поділ землі співвідносився з витратами на озброєння лицаря, а шляхетна поведінка вважалася прикладом для наслідування. </span>
<span>Лицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, заможних феодалів. З часом утворився окремий лицарський стан. </span>
<span>Лицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил. </span>
<span>Посвячення у лицарі було важливою та урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися лицарського кодексу честі. Цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сеньйору, боротися з ворогами християнства, захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених. </span>
<span>Формувалася своєрідна лицарська культура. Вона визначалася поняттям станової честі, лицарським побутом, бажаннями людей, що пишаються високим походженням і прагнуть здобути багатство. </span>
<span>При дворах і замках заможних феодалів, де лицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного забарвлення. </span>
<span>Шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості лицаря. Тож серед характеристик лицаря можна виділити основні: - Мужність - Вірність - Щедрість - Розсудливість - Відчуття честі – Свобода </span>
Долгие тёмные морозные ночи и короткие дни. Снег и ветер. Холод и грусть. Такой чаще приходит зима. Умирание природы. И мы чувствуем, скорбь и с надеждой ждём весну. Но, бывают и другие зимы. С трескучим морозцем и осколками бриллиантов переливающихся на солнце. С красивыми узорами на окнах. Со вкусным чаем с малиновым вареньем. С санками, коньками, снеговиками и снежными крепостями. Со смехом и игрой. С друзьями. А ещё, зима это украшенная ёлка и подарки. Хороводы и спектакли. И ожидание чуда. И такая бывает зима. Всё зависит от нашего настроения. Если помнить об этом - то всегда можно превратить скучную унылую зиму в увлекательное радостное путешествие в сказку.
В греческом и нартском эпосе идет сюжетная перекличка - в обоих произведениях герой вступает в схватку с циклопом (одноглазым великаном). Оба великана живут в пещере, пасут овец, закрывают вход в пещеру огромным камнем и лакомятся нежеланными гостями. Существуют два очень близких по содержанию фрагмента, где герои хитростью покидают пещеру великана, спрятавшись под животом самого крупного барана (козла).
Однако, сюжетные линии разнятся в мотивах героев. Если Одиссея привело к циклопу любопытство, а выручили друзья и хитрость, то Бадыноко помогал гостеприимному хозяину отомстить за смерть братьев. Грека занесло на остров по воле Богов и нарта привела к великану судьба, послав сильного и смелого охотника на помощь людям. Одиссей опоил, ослепил циклопа, назвался "никто" и сбежал от гнева великана, тогда как Бадыноко победил в честном поединке, избавив мир от чудовища.
Одиссей предстает в эпическом произведении как хитроумный искатель приключений, спасшийся чудом. Бадыноко же истиный герой, наделенный не только силой, но и справедливостью, добротой и честью.