Одне з найбільш неприємних занять, яким змушена займатися кожна людина – це хворіти. Хворіти ніхто не любить, тому що це робить тебе слабким, порушує твій звичайний розпорядок дня, вириває з суспільства і не дозволяє домагатися поставлених цілей. Крім того, від хвороб іноді вмирають. Втім, помилково вважати, що самими неприємними хворобами є фізичні хвороби. Існують також і духовні хвороби. Їх особливість в тому, що від них дуже важко вилікуватися, деякі хвороби духу заважають людині жити, розвиватися, бути щасливою і рухатися вперед назустріч мрії. У той же час слід зазначити, що категорія духовних хвороб є досить суб’єктивною, кожна людина вкладає в неї різні розуміння. У цьому творі я перерахую те, що саме я вважаю хворобами духу.Як мені здається, однією з найбільш серйозних хвороб духу є невпевненість у собі. Вона має безліч проявів, але, як правило, людина, яка не впевнена у собі, не може повірити в те, що вона здатна зробити те, що здається їй важким. Це може бути досягнення певного результату в навчанні, спорті або духовному житті. Крім того, невпевненість у собі може виявлятися в невпевненості в тому, що людина гідна певних благ чи переваг, які існують в світі. Набагато краще, якщо людина адекватно оцінює свої сили, знає свої сильні сторони і недоліки. І якщо щось дійсно є її перевагою, вона використовує цю якість для того, щоб зробити світ навколо себе краще і поліпшити деякі власні особисті справи.Наступною серйозною хворобою духа є страх. Звичайно, страх – це природне почуття кожної людини, тільки дурні ніколи його не відчувають. Втім, іноді люди бояться чогось абсолютно нормального. Наприклад, у деяких випадках людина боїться звернутися до іншої людини з будь-якої причини або зробити щось для покращення свого життя. Як не дивно, але такий страх може долати людину роками, і це буде приносити людині величезної шкоди.Таких хвороб духу існує просто безліч. Кожна людина може навести кілька своїх. Втім, всі вони мають дещо спільне і дуже важливе. Спільним між ними є те, що від них дуже важко позбутися. Дух людини формується в ранньому дитинстві, надалі він зміцнюється, розвивається, але деякі хвороби духу можуть бути притаманні особистості протягом усього життя. І тоді вони будуть висмоктувати з людини життєву енергію і сили. Саме з цієї причини їх потрібно якомога раніше виявляти і боротися.<span>
</span>
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Людям постійно необхідно нагадувати про те, наскільки важлива для кожного з нас природа і все навколишнє середовище. Щоб зрозуміти це, потрібно просто озирнутися навколо й усвідомити, що людство вже завдало величезної шкоди екології. Велика кількість тварин, рослин, інших видів живих істот назавжди зникла з лиця землі, і виною тому людина. Здається, представники багатьох країн вже стрепенулися і почали запроваджувати закони по захисту навколишнього середовища, але в той же час прогрес диктує нам необхідність вирубувати ліси, осушувати водойми тощо. На щастя, нагадування про важливість природи назавжди зберігається для нас в літературі, в тому числі й українській. Зокрема, нагадування це міститься і в прочитаних мною творах Бориса Харчука і Євгена Гуцала.
<span>Маруся - проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не засуджується в думі, хоча вона і «потурчілась, побусурманілась». Навпаки, співак викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї - «наша» , Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум - допомагає їм вирватися з ненависної турецької каторги. Образ Марусі Богуславки - це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти.</span>