1) Евгений Онегин
2) Комментарии, интерес к судьбе героя, лирические отступления.
3) Характеризует как человека модного, уделявшему своему внешнему виду много времени.
4) Шумным, неугомонным, суетливым. Все куда-то идут:"…Встает купец, идет разносчик…"
5) "Науку страсти нежной". К страданиям...
6) Он был на балах и приемах.
" Бывало он еще в постеле:
К нему записочки несут.
Что? Приглашенья? В самом деле, Три дома на вечер зовут…"
8) Пушкин: "Волшебный край! там в стары годы,
Сатиры смелый властелин,
блистал Фонвизин друг свободы…" (XVIII)
"Мои богини! что вы? где вы? Внемлите мой печальный глас…
Услышу ль вновь я ваши хоры?
Узрю ли русской Терпсихоры,
Душой исполненный полет? "
(XIX)
Онегин:
"Всё видел: лицами, убором
Ужасно недоволен он;
С мужчинами со всех сторон
Раскланялся, потом на сцену
В большом рассеянье взгянул,
Отворотился -- и зевнул" (XXI)
9) Им овладела хандра. Он был угрюм. "…Но к жизни вовсе охладел. "
"Ничто не трогало его,
Не замечал он ничего. "
10) Он оставляет девушек (XLIII)
Ничего не дало.
"Читал, читал, а всё без толку"
"…он оставил книги"
11) Поэт, как и Онегин устал от суеты.
Подружился он с Онегеным потому что ему нравились его черты. Они были очень похожи с Онегиным.
12) Отсюда мы узнаем, что отец Онегина скончался. И, что Евгений предоставил заимодавцам наследство, доставшееся от отца.
Рано или поздно каждому человеку приходится делать нравственный выбор. Что же это такое? На мой взгляд, нравственный выбор – это выбор, который приходится делать человеку в сложных жизненных ситуациях, ориентируясь на свою совесть и представления о морали. Сделать повседневный выбор гораздо проще, поскольку от такого выбора ничего не зависит, однако нравственный выбор отличается тем, что требует от человека более тщательного взвешивания всех «за» и «против», умения оценивать последствия. Нравственный выбор часто приходится делать в очень непростых жизненных ситуациях, например, когда человеку или его близким угрожает опасность, потому часто приходится выбирать между тем, чтобы проявить смелость или проявить малодушие.
Пиши на здоровье!
Історія літератури знає чимало випадків, коли твори письменника були дуже популярні за його життя, але минав час, і їх забували майже назавжди. Є й інші приклади: письменника не визнавали сучасники, а справжню цінність його творів відкривали наступні покоління.
Але в літературі є дуже небагато творів, значення яких неможливо перебільшити, тому що в них створені образи, які хвилюють кожне покоління людей, образи, які надихають на творчі пошуки митців різних часів. Такі образи мають назву «вічних», бо вони носії рис, що завжди притаманні людині.
У злиднях і самотності доживав свій вік Міґель Сервантес де Сааведра, хоча за життя він був відомий як автор талановитого, яскравого роману «Дон Кіхот». Ні сам письменник, ні його сучасники не знали, що мине кілька століть, а його герої не тільки не будуть забуті, але стануть «найпопулярнішими іспанцями», і співвітчизники поставлять їм пам’ятник. Що вони вийдуть із роману і заживуть своїм самостійним життям у творах прозаїків і драматургів, поетів, художників, композиторів. Сьогодні навіть важко перелічити, скільки творів мистецтва створено під впливом образів Дон Кіхота і Санчо Панси: до них зверталися Гойя і Пікассо, Массне і Мінкус.
Безсмертна книга народилась із задуму написати пародію й висміяти лицарські романи, такі популярні в Європі XVI століття, коли жив і творив Сервантес. Та задум письменника ширився, і на сторінках книги оживала сучасна йому Іспанія, змінювався й сам герой: із пародійного лицаря він виростає у фігуру смішну і трагічну. Конфлікт роману водночас історично-конкретний (він відбиває сучасну письменнику Іспанію) й універсальний (бо існує в будь-якій країні в усі часи). Суть конфлікту: зіткнення ідеальних норм і уявлень про дійсність із самою дійсністю — не ідеальною, «земною».
Образ Дон Кіхота став вічним теж завдяки своїй універсальності: завжди і всюди є благородні ідеалісти, захисники добра і справедливості, які відстоюють свої ідеали, але не в змозі реально оцінити дійсність. Виникло навіть поняття «донкіхотство». Воно поєднує гуманістичне прагнення до ідеалу, ентузіазм, бескорисливість, з одного боку, та наївність, дивацтво, прихильність до мрій та ілюзій — з іншого. Внутрішня шляхетність Дон Кіхота поєднується з комізмом її зовнішніх проявів (він здатен покохати просту селянську дівчину, але бачить в ній тільки шляхетну Прекрасну даму).
Другий важливий вічний образ роману — дотепний і земний Санчо Панса. Він повна протилежність Дон Кіхоту, але герої нерозривно пов’язані, вони схожі один на одного в своїх надіях і розчаруваннях. Сервантес показує своїми героями, що дійсність без ідеалів неможлива, але вони повинні ґрунтуватися на реальності.
Зовсім інший вічний образ постає перед нами в трагедії Шекспіра «Гамлет». Це глибоко трагічний образ. Гамлет добре розуміє дійсність, тверезо оцінює все, що відбувається навколо нього, твердо стоїть на боці добра проти зла. Але його трагедія полягає в тому, що він не може перейти до рішучих дій і покарати зло. Його нерішучість не є проявом боягузтва, він смілива, відверта людина. Його вагання — наслідок глибоких роздумів про природу зла. Обставини вимагають від нього вбити вбивцю свого батька. Він вагається, бо сприймає цю помсту як прояв зла: вбивство завжди залишиться вбивством, навіть коли вбивають негідника. Образ Гамлета — це образ людини, яка розуміє свою відповідальність у вирішенні конфлікту добра і зла, яка стоїть на стороні добра, але її внутрішні моральні закони не дозволяють перейти до рішучих дій. Невипадково цей образ набув особливого звучання у XX столітті — добі соціальних потрясінь, коли кожна людина вирішувала для себе вічне «гамлетівське питання».
<span>Можна навести ще кілька прикладів «вічних» образів: Фауст, Мефістофель, Отелло, Ромео і Джульєтта — усі вони розкривають вічні людські почуття й прагнення. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.</span>
1) Утренние занятия братьев Иртеньевых.
2) Отец сообщает детям, что они поедут в Москву. Обида Карла Ивановича.
3) Иртеньевы едут на охоту.
4) Вечер в кругу семьи.
5) Отец с двумя сыновьями и Карлом Ивановичем едет в Москву.
6) Приезд гостей и подарки по случаю именин бабушки.
7) Бал. Николенька влюбляется в Сонечку Валахину.
8) Мать сообщает о своей болезни и о приближающейся смерти.
9) Похороны матери. Николенька осознает, что счастливая пора детства закончилась.
В произведении Михаила Юрьевича Лермонтова «Мцыри» рассказывается история короткой жизни юноши, воспитанного в монастырских стенах и осмелившегося бросить вызов царящим вокруг деспотизму и несправедливости. Поэма ставит перед читателем вопросы о смысле существования, о жестокости рока и неизбежности, правах личности.
Максимов Д. Е. писал, что смысл поэмы Лермонтова заключается в том, «чтобы прославить поиски, могущество воли, мужество, мятеж и борьбу, к каким бы трагическим результатам они ни вели».
Образ Мцыри — это образ узника, отчаянно борющегося за свою свободу, это воплощение человеческого достоинства, мужества и беззаветной отваги. Этот юноша является образцом силы человеческого характера.
В поэме история всей жизни Мцыри изложена в одной главе, а несколько дней скитаний занимают основную часть произведения. Сделано это совсем не случайно, поскольку именно в последние дни жизни героя раскрывается сила его характера, неординарность его личности.
Мцыри страстно желает обрести свободу, он хочет выяснить, что же значит жить по-настоящему, и так после всех своих приключений говорит об этом:
Ты хочешь знать, что делал я на воле ?
Жил — и жизнь моя без этих трех
блаженных дней Выла 6 печальней и мрачней...
Мужество, отвага и необыкновенная жажда жизни Мцыри раскрываются в эпизоде борьбы с барсом. Герой сражается с барсом, не обращая внимания на физическую боль, не ведая страха за свою жизнь:
Я ждал, схватив рогатый сук, минуты битвы:
Сердце вдруг зажглося жаждою борьбы.
Все действия и поступки Мцыри — это образец несгибаемости духа и силы характера. Он ищет свою родину, даже не зная, где она находится, он владеет собой в любой ситуации, не обращает ни малейшего внимания на то, что он голоден, что ему приходится спать прямо на земле.
Эпизод с прекрасной грузинкой, спускающейся по тропинке за водой, в очередной раз подтверждает цельность натуры юноши. Мцыри одолевает страстный порыв, ему хочется идти за девушкой, но он, поборов свое желание, остается верным своей цели и продолжает нелегкий путь по лесным дебрям в поисках родного дома.
Уже находясь в стенах монастыря и чувствуя неминуемое приближение смерти. Мцыри все равно твердо убежден в том, что все сделал правильно. В доказательство того, что он не раскаялся в своем поступке, что он остался верен своим взглядам и убеждениям, герой просит, чтобы его похоронили в саду, на воле, а не в стенах этой ужасной тюрьмы.
В образе Мцыри, человека сильного и мужественного, можно легко угадать черты самого автора произведения М. Ю. Лермонтова. Основная черта, объединяющая творца и его героя, — это страстное желание быть свободным, не ограничивать себя рамками условностей и догм. Автор восстает против угнетения личности, вкладывает отважные слова в уста своего смелого героя, ставя тем самым извечный вопрос о правах личности