Я писала это сочинение
Коли я дочитав роман «Айвенго», я навіть засмутився. Ще недавно я із завмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на допомогу Ричарду відважні воїни Локслі… Роман Вальтера Скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну Англію. І ось роман дочитаний. Що залишив він у мені?
Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.
Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?
Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. Не знаємо Айвенго й ми. Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність. Ніхто не хотів допустити до столу втомленого й голодного єврея, а «прочанин» Айвенго пожалів іновірця. Почувши про змову проти Ісака, Айвенго попереджає єврея про небезпеку та допомагає врятуватися. Можна сміливо сказати, що для того часу така повага до простої людини, співчуття шляхетного християнина іновірцю були рідкістю.
Вілфред Айвенго — відважний, безстрашний воїн. У перших розділах роману, коли сам герой іще не з’являється перед читачем, ми чуємо розмову в замку Седрика Сакса про звитяжні подвиги Айвенго, про його лицарську доблесть. Потім ми захоплено спостерігаємо за відвагою, бойовою вправністю й навіть чемністю та галантністю Лицаря, Позбавленого Спадщини, на турнірі. Він не скористався випадковою перевагою під час однією з сутичок, намагаючись перемагати лише гідно. Нарешті, одночасно з батьком і коханою Айвенго, ми дізнаємося ім’я переможця турніру. І ми цілком згодні з Ровеною, яка, нагороджуючи Айвенго за звитягу, мовила: «Ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!»
Одна з найпривабливіших чеснот лицаря Айвенго — вірність. Вступивши до війська Ричарда, він залишався відданим своєму королю й у часи, важкі для того. Вірність Вілфреда своїй коханій позбавляє його і спадку, й батьківської прихильності, робить вигнанцем. Але Айвенго — справжній лицар, а справжній лицар не може стати зрадником.
Він уміє бути вдячним і ризикує життям заради іновірки Ребеки, яка вилікувала його після турніру. Здається, шляхетне походження Айвенго начебто дозволяло йому бути зверхнім і пихатим. Але здатність до співчуття, яку ми помітили іще на початку роману, здатність бути вдячним примушує його, ще слабкого, мчати на двобій за життя єврейки.
Остання сторінка роману перегорнута. Але я наче й досі в полоні далеких часів поряд з незвичайними, мужніми, героїчними людьми. Образи роману настільки яскраві й живі, події твору захоплюючі, що неможливо читати його без хвилювання, неможливо ставитись до героїв байдуже. А славетний лицар Айвенго, гадаю, назавжди залишиться одним з моїх улюблених літературних героїв. Він вчить нас благородства, мужності й справжнього лицарства.
Я думаю, что «Барышня-крестьянка» – очень интересное, доброе и яркое произведение. Знаете, что мне больше всего запомнилось и понравилось? Ради любви Лиза Муромская притворилась крестьянкой. Уходила с отцовской земли, чтобы встретиться с Алексеем Берестовым, хотя это было довольно опасно, потому что отцы их были в ссоре.
Из героев повести больше всего мне понравилась Лиза Муромская. Алексей Берестов и отец Лизы. Самый интересный отрывок «Барышни-крестьянки» – когда Лиза и Алексей ходили по лесу и собирали грибы.
В 1941 г 1 сентября открыли новую школу. Дети приходили в школу и учились там.Эта школа была невероятно красивой она любила детей и всегда встречала их с удовольствием. Однажды в эту школу прибыл новый ученик он разбивал окна школы баловался и плохо учился.Вдруг в какой то день этот ученик разбил окно и директор увидев это выгнал его из школы . И все было хорошо прибывали новые ученики учились там и заканчивали школу.
Основная тема песни "Разин и девка-астраханка"- любовь народа к вожаку крестьянского восстания. Основой послужило пленение Разина, легенды о том, что он потерял голову от татарской княжны и из-за этой любви попал в плен. ходили легенды и о том, что он обладал колдовскими способностями, неуязвимостью, благодаря которым якобы легко мог бежать из любой тюрьмы, о чём и говорится в песне: Попросил же у них Стенька хоть стакан воды напиться и во клетке окатиться. Он во клетке окатился и на Волге очутился. Основная идея- вера народа в непобедимость народных героев-защитников, в силу народной правды. Здесь мы видим связь с фольклором: обращения к силам природы ("Уж вы горы, мои горы"), постоянные эпитеты "лёгки ружья", "глуху ночь","шелковый платок", "убран стол", "солдатушки молодые". " Предание о Разине и девке-астраханке легло в основу баллады Д. Садовникова "Зазноба"(1882), ставшей народной песней "По посаду городскому... ".