ПОМОГИТЕ НАЙТИ ОТРЫВОК - ИВАН МЕЛЕЖ ЛЮДЗИ НА БАЛОЦЕ .НАЧИНАЕТСЯ ТАК _І неспадзявана адбылося незвычайнае: ціхая, нявідная, у жні
ПОМОГИТЕ НАЙТИ ОТРЫВОК - ИВАН МЕЛЕЖ ЛЮДЗИ НА БАЛОЦЕ . НАЧИНАЕТСЯ ТАК _<span>І неспадзявана адбылося незвычайнае: ціхая, нявідная, у жнівеньскім росквіце рабіна заружавела, зазырчэла яркім, кідкім хараством, гарачым полымем агністых гронак. І не адны вочы, не абыякавыя, не ачарсцвелыя ў жыццёвых пакутах да хараства, глядзелі здзіўлена, зачаравана: «Глядзі ты!.. » </span>А ЗАКАНЧИВАЕТСЯ _и косы чорныя густые
<span>І неспадзявана адбылося незвычайнае: ціхая, нявідная, у жнівеньскім
росквіце рабіна заружавела, зазырчэла яркім, кідкім хараством, гарачым
полымем агністых гронак. І не адны вочы, не абыякавыя, не ачарсцвелыя ў
жыццёвых пакутах да хараства, глядзелі здзіўлена, зачаравана: «Глядзі
ты!..» Як тая рабіна, цвіла ў гэтае лета Ганна. Яшчэ, здаецца,
учора была гарэза, падлетак, а вось ужо, глядзіце - у самай добрай пары
дзяўчына, у самай красе сваёй! Калі толькі вырасла! Глядзелі на
Ганну, разважалі і - за малым выключэннем прыдзір з жанок - згаджаліся:
выспела, нявеста, нічога не скажаш! Часам пры гэтых гаворках - асабліва
жанкі - успаміналі Ганніну маці-нябожчыцу, казалі, што дачка ва ўсім
выйшла ў матку. З аблічча - дык як вылітая: і невялікая ростам, і не
гладкая - худая, можна сказаць, і плечы, як у маткі, вузкія, і рукі
тонкія. І косы чорныя, густыя, аж блішчаць, бы намочаныя, і смуглявасць
на твары такая ж, і шчочкі таксама ж выпінаюцца. Іншы раз языкі
жанок - прыдзір ці зайздросніц - меркавалі, што грудзі ў Ганны
малаватыя, як кулачкі: чым толькі дзіця карміць будзе, калі давядзецца?
Але пры ўсім тым - нават прыдзіры і зайздросніцы не пярэчылі - Ганну
ніяк нельга было палічыць за кволую: збоку, з аднаго позірку відаць было
- крамяная ў Цімоха дзяўчына, дужая, сілаю ўся налілася! Вунь якая
пругкая ў хадзе, спрытная якая ў рухах, так і відаць - маладосць, сіла ў
кожнай жылачцы! <span>Той, каму быў час і ахвота прыглядацца, хто
лепш бачыў Ганну, заўважаў, што перамянілася яна не толькі з аблічча.
Багата што інакшае было і ў тым, як яна хадзіла між людзей, - стрымана і
паважней, як трымалася з хлопцамі, - стражэй і з нейкай кплівасцю.
Нават смяялася цяпер яна інакш, як дасюль, - смех быў ужо не
бесклапотны, не пусты па-дзіцячы, у ім таксама звычайна чулася
кплівасць; і штосьці як бы таілася ў гэтым смеху. І глядзела яна інакш, -
нядаўна адно дзікавата-цікаўнымі вачыма. Як і раней, не было,
здавалася, такой хвіліны, каб вочы яе, вільготна-цёмныя, падобныя на
спелыя вішні, былі абыякавыя, нудлівыя, увесь час блішчэла, ззяла ў іх
няўціхнае хваляванне. Але сачылі яны з-пад шаўкавіста-чорных смелых
броваў цяпер з падсцярожлівай, пільнай уважнасцю і, здавалася, толькі і
чакалі выпадку кпліва падсмяяцца. Іншы раз маглі яны, як і раней,
бліснуць весялосцю, але часта, вельмі часта гарэлі ў іх недавер'е і
насмешка. У іх таксама ж нешта таілася, у цудоўных вішнёва-чорных вачах.
</span></span>
Жилин и Костылин - герои повести "Кавказский пленник" Л.Н. Толстого.Они оба русские офицеры.Участвуют в войне за присоединение кавказа к России.Жилину пришло письмо от матери, которая просит приехать к ней перед смертью,проститься. Любящий сын почти без размышлений отправился в дорогу. Однако одному ехать было нельзя. Могли поймать и убить татары.Ехали группой, но очень медленно. Жилин с Костылиным решили поехать одни вперед. Жилин был осторожным и предусмотрительным. Убедившись, что у Костылина заряжено ружье, а в ножнах у него шашка, он решил подняться на гору и посмотреть, не едут ли татары. Лишь только он поднялся на лошади на вершину, он увидел тех, кого так не хотел увидеть. Совсем недалеко от него стояли татары, заметившие офицера.Жилин был храбр и ,подумав, что если доьежит до ружья(оно было у Костылина), то они спасуться, закричал Костылину.Но трусливый офицер испугался за свою жизнь и убежал. совершив подлый поступок. Обоих офицеров взяли в плен,где они и встретились.Главный из татар сказал, что нужно выкуп заплатить, чтобы выпустили их.(5000 рублей).Костылин сразу же написал домой письмо, чтобы деньги выслали. А Жилин сказал. что если его убьют совсем ничего не получат, велел подождать.Письмо он на другой адрес отправил.Ему было жалко тяжело заболевшую мать, да денег-то таких уних и не водилось. Больше у Жилина из родственников никого не было. Он подумал. что сможет убежать.В плену Жилин ночью рыл подкоп, а днем делал кукол для девочки Дины.Девочка взамен приносила ему лепешки и молоко. Ленивый Костылин весь день ничего не делал, а ночью спал. И вот наступил день. когда все было готово к побегу.Они бежали вместе с Костылиным. Они истерли ноги о камни и слабого Костылина пришлось нести на себе.Поэтому их и поймали.Их посадили в большуя яму, но Дина принесла палку и помогла Жилину убежать. На этот раз Костылин испугался бежать. Жилин успел дойти до своих.Костылина же только через месяц выкупили за 5000 рублей.В итоге, в рассказе Толстого "Кавказский пленник" Жилин показывает мужество и храбрость, а Костылин- лень, трусость и слабость.
Человек всю жизнь беден, играет на гуслях, тут царь морской его обогатил, купцом стал Садко, казна была бесчесна золота, помле поехал Садко в море, там и спустился на дно морское, и после в Новгороде очутился. ОЧЕНЬ КРАТКОЕ СОДЕРЖАНИЕ
Типа "Жил-был Пограничник. Он днем и ночью охранял границу, чтобы злые враги не пришли в его страну, а хорошие люди под его охраной спокойно жили и работали. И всё было тихо. Но однажды Пограничник всё-таки не выдержал, устал и уснул. А когда вскочил, заметил следы, ведущие на чужую сторону. Кто и зачем пошел туда? Решил он выследить, кто же возвращаться будет, что с собой принесет? Долго ждал Пограничник, ходил вдоль рубежа. И дождался! Поймал он нарушителя - это медвежонок повадился ходить за сладкой малиной, которая выросла на чужой стороне. Или что-то такого типа....