Льюис Кэрролл использовала неологизмы и словослияния для передачи образа Верлиоки.Был введён термин "слово-бумажник",для обозначения авторства Кэрролл.Новаторство автора -в <span> контаминации,новые выражения,новаторские формы слов очень красочно и образно передают своеобразное видение волшебного мира Керролл.</span>
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.
Моя любимая тема...)))Павел Петрович,дядя Аркадия Кирсанова,аристократ,ему 45 лет,как говорится в романе:"Изящный и породистый ,сохранил юношескую стройность и....стремление вверх,прочь от земли..."В молодости он пережил личную драму.Бывший гвардеец.Ну и все о нем)))Базаров-это человек трудолюбивый,труд он считает необходимым условием для получения независимости,конечно которую он ценит привыше всего...Он не признает авторитетов и всё подвегает своему собственному суду мысли.По моему он спорит не с Кирсановым а с самим собой как бы пытаясь вытравить из себя какие-то черты характера.Он не прав с точки зрения того,что он не признает поэзии и любви,по сути своей он нигилист,он трудится для народа и для своей страны..Кирсанов никогда не трудился он ни знает труда,он не встречался с трудом ,он никак не понимает этого как и Базаров не понимает жизни аристократов...я сделал вывод ,что все таки Базаров прав,но некоторые его фразы звучат дико,я имею ввиду поэзию...Ведь если бы не было поэзии мы бы сейчас не разбирали отношения Базарова и Кирсанова))))
Все остаются живы . Прошка выздоравливает и становится хозяином мастерской.