Свято-завзято,відтято;
тато-розтято,встати;
жустина-хустина,провина,дивина;
на осонні-безсонні,невинні,гостинні;
у рамі-храмі,мамі.
Моя мама добре вміє готувати. Вона куховарить дуже швидко та охайно. Ось як моя мама готує суп. Спочатку вона ставить на плитку каструлю з водою та кладе туди м’ясо з холодильника. Наприклад, курячі ніжки.
Поки вариться бульйон, мама дуже швидко чистить картоплю, моркву та цибулю. Картоплю вона ріже на невеликі шматочки, «соломкою». Моркву мама ріже маленькими кубиками, а цибулю ще дрібніше.
У готовий киплячий бульйон мама опускає варитися картоплю. На сковорідку вона наливає соняшникову олію та розігріває сковорідку на конфорці. Туди вона висипає подрібнені моркву та цибулю. Мама обсмажує їх в олії. Ці овочі служать так званою «засмажкою», тобто заправкою для супу. Після того, як вони обсмажаться як слід, мама додає їх до супу. І тільки потім додає туди вермішель, тому що вона вариться швидше за все.
Потім мама дрібно ріже на дерев’яній кухонній дощечці зелень петрушки та кропу. Коли овочі майже готові, мама солить їх та додає трохи спецій. Вона купляє в магазині такі суміші спецій, спеціально для перших страв. І в останню чергу мама засипає до супу зелень.
Через три хвилини після цього мама знімає каструлю з вогню. Суп готовий, можна їсти! Мамин суп завжди дуже-дуже смачний!
<span>
Читать полностью: <span>http://tvori.com.ua/tvir-opis-di%d1%97-yak-moya-mama-gotuye/#ixzz4Z1mAwjmT</span></span>
Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе.
Найважливіше призначення книги – зберігати знання, накопичені віками, і передати їх наступним поколінням. Завдяки цьому став можливий стрімкий прогрес людства в останні століття в галузі науки. Більшість наукових відкриттів робиться на основі раніше накопиченої й систематизованої інформації, результатах дослідів з усіх куточків світу. Знання, що ми отримуємо їх із книг, дозволяють нам рухатися вперед, не витрачаючи час на відкриття того, що вже комусь відомо. Книзі ми завдячуємо тим, що й сьогодні можемо насолоджуватися шедеврами давньої літератури. Як влучно пише
<span>
</span>
Джерела свідчать , що ще за часів Київської Русі існували народні співці, які виконували твори на історичні теми, а пізніше їх прямі спадкоємці — кобзарі. Микола Васильович Гоголь вважав їх за охоронців бойової слави України.
Минали роки, сторіччя, а українська історична пісня жила, розвивалася, передавалася з покоління у покоління. Чому ж не вмирають народні історичні пісні? А безсмертні вони тому, що в них живе сам народ, його мудрість, його джерельна совість. У народних піснях сяє мудрість і безстрашність, доблесть, лицарські подвиги захисників Вітчизни — українських козаків, які, не шкодуючи свого життя, відстоювали волю і незалежність нашого народу, Батьківщини.
Українські нароодніісторичні пісні — могутнє духовне джерело нашого народу. У народній пісні живе образ нашої славної України, її героїчна і водночас трагічна історія.
Героями історичних пісень є видатні діячі народу, а також пересічні козаки й селяни, які за влучним висловленням М. Стельмаха, шаблею, списом і серцем боронили рідну землю.