<span>Хорошо смеётся тот, кто смеётся последним.
Не всё то золото, что блестит.</span>
Рассказ как я ловил человечков очень хороший ведь он заставляет поверить в чудо. мне очень нравятся такие рассказы так-как они вдохновляют и заставляют делать невероятные вещи.
Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан силою віддав заміж за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує його з біди. Самовіддано бореться Соломія за життя Остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів. Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.
Были 2 друга Дубровский и Троекуров, они были друзьями, но потом они поссорились, потому что Дубровского задело то, что Троекуров сказал, что в псарне живут лучше, чем слуги.
Дубровский уехал к себе домой.
Ну когда прошло довольно таки долгое время, то Троекуров поехал извиняться перед Дубровским, но он был болен, и не хотел его видеть.
Дубровский умер.
У сына Владимира Дубровского отобрали дом, он любил Машу , дочь Троекурова, и делал все возможное, только бы быть вместе.
В конце концов Мария Кирилловна вышла замуж за князя Верейского, которому было в районе 50 - 60-ти лет.
В двух словах: страх, отчаяние.
Страх потери дома, кусочка Родины, всего того, что было нажито.