Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції.
Викрадення Лесі-покарання Тура біля стовпа-Чорна рада-одруження Десі і Петра
Повністю заспокоїтися, перебувати у гормонії. Проте, дивлячись, в якому контексті
У веснянім буянні біліли сади. Цвіли бузина та калина, мов шапками снігу понакривались. Сяяла білим цвітом журлива черемха. Хоч зазвичай усі ті кущі й дерева не цвітуть ніколи в один і той самий день, але тієї весни вони чомусь цвіли разом. Пелюстки весняних квітів України білою метелицею вихорились над землею. Усе навколо світилось і сяяло.
<span>1Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові.
Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба
вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це
запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив
рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких
йому так важко було щось прочитати.»
2</span>
<span>Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн,
здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку
своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на
нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть
невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало
зараз нещасним.»
3</span>
Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а
батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто
пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом,
самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати
ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним
говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували
разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх
стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному
люди.