Рассказ Драгунского Друг детства - трогательная история о настоящем друге детства - плюшевом мишке. Дениска вспоминает свою любимую игрушку, как он любил её всей душой и готов был жизнь отдать за своего лучшего друга.
<span>Загалом образ Марусі має фольклорну основу. Починаючи з її зовнішності та закінчуючи рисами характеру, ми бачимо Марусю ідеальною українською дівчиною, яка ніби прийшла до нас із сумних та ліричних народних пісень.Образ Марусі є дуже гармонійним, бо її внутрішній світ і зовнішність однаково красиві та привабливі. Маруся працьовита, покірна, слухняна. Вона шанує своїх батьків, поважає своїх подруг. Вона живе у досить заможній родині, але не цурається роботи: працює і з батьком на полі, і в хаті, і біля худоби. Ця покірна та чиста дівчина надзвичайно богобоязлива. Проте її релігією є не тільки християнство, а й народна мораль — вірування і норми поведінки, що передалися їй від дідів- прадідів. Маруся вважає за гріх навіть ходити на вечорниці. Таку саму цнотливість, щ</span>ирість та вірність Маруся виявляє і в коханні: вона покохала Василя один раз і назавжди. Вона готова віддати життя за свою любов, але коли батько не дає згоди на шлюб із Василем, Маруся покірно погоджується. Сумуючи за Василем, вона щодня ходить до озера, пригортає до серця горішки, які подарував їй Василь.На образі Марусі позначився і вплив домінуючого літературного стилю — сентименталізму. Читач одразу помічає чутливість Марусі. Автор наголосив саме на її емоціях та почуттях, на внутрішньому світі своєї героїні.Важливу роль у створенні образів цієї повісті відіграє пейзаж: природа також передає почуття героїв та думки автора, налаштовує читача на відповідний лад.Образ Василя в повісті не просто яскравий та самобутній, він також допомагає розкрити образ Марусі. Василь уособлює парубка з народних пісень: він красивий, сміливий, порядний і розумний. Але його сентиментальність, на мою думку, дещо перебільшена, хоча це також данина стилю. Образ Василя від цієї чутливості трохи «програє», але твір загалом стає тільки емо<span>ційно наснаженішим, більш народним. Образ Марусі розкривається і через ставлення Василя до своєї коханої, Він жити не може без неї: побачивши свою Марусю мертвою, він починає плакати і падає на землю, немов неживий. Прощаючись із коханою, парубок також плаче. Таким чином автор підкреслює індивідуальність Марусі, усі позитивні риси її характеру, адже її так сильно покохав майже ідеал українського парубка XIX століття!Але, як каже стара латинська приказка, часи змінюються і ми змінюємось разом із ними. Сучасний читач навряд зрозуміє таку дивну покірність, смерть через розлуку з коханим або сльози парубка. З часом люди змінюються, змінюються їхні ідеали та світогляд. І сьогодні люди вже так не захоплюються дівчатами, подібними до Марусі. Але ми все одно маємо зберігати те найчистіше та найкраше у своїх серцях, шо передається від покоління до покоління протягом багатьох сторіч, незважаючи на те, наскільки сильно відрізняються наші епохи. І образ Марусі, майстерно створений Г. Квіткою-Основ'яненком, допомагає нам не втратити одвічних моральних цінностей нашої нації та всього людства.</span>
<span>Это поучение я пишу для тебя, мой младший и любимый брат. Хочу научить тебя, Кирилл, хорошей жизни, чтобы тебя все уважали. В автобусе уступай место пожилым людям. За столом не разговаривай, не балуйся с едой, не беспокой соседа. В школе учись хорошо, это очень важно для твоей жизни. Так что учись, мой брат меньшой Кирилл, хорошим манерам, и жить тебе будет намного лучше. Делай много добра, ибо оно вернется бумерангом.На этом я заканчиваю свое поучение. Прочти его и запомни! Твоя старшая сестра Таня.</span>
<span>На мой взгляд, главная идея рассказа – научить людей не сдаваться да-же в трудных обстоятельствах и ситуациях, упорно добиваться цели, быть добрыми, смелыми, храбрыми и преданными. В этом рассказе слабодушие и пассивность Костылина противопоставлены активности, стойкости и человечности Жилина. Мужество и выдержка помогли ему бежать к своим, преодолевая все препятствия и преграды. Мне кажется, Л. Н. Толстой назвал рассказ «Кавказский пленник» потому, что только Жилин может быть примером для подражания. Автор хотел показать, как много в жизни зависит от самого человека. В одних и тех же обстоятельствах одни оказываются героями, другие недостойны называться людьми. </span>