нет не трудно быть человеком.Ну да когда меня одноклассники били то тогда я хотел быть тигром чтобы их побить.
Основною темою літературної творчості Генріха Белля стала тема війни. І це зовсім не випадково, адже саме трагічні фронтові події, що випали на долю письменника за тій шість років, які він був на фронтах Другої світової війни, визначили сенс його життя і творчої діяльності.Тема війни стала головною і в одному з найвидатніших творів Генріха Белля – оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Незвичайну назву для цього твору письменник узяв із давньогрецького епіграфа-двовірша про битву у Фермопольській ущелині. Саме там, захищаючи рідну землю, загинули відважні спартанські воїни царя Леоніда. У Німеччині цей вірш став відомий завдяки його перекладу Фрідріхом Шиллером: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон».Слід сказати, що у всі часи спартанці були прикладом відданості Батьківщині, витримки, волі і мужності. Ці воїни-патріоти фізичну і моральну загартованість отримували в спеціальних спартанських школах, про які ходять легенди й сьогодні.Фашистське керівництво тридцятих років минулого століття лицемірно ототожнювало шовіністичне виховання свого народу з системою патріотичного спартанського виховання. Фашисти на чолі з Гітлером мріяли про владу над усім світом і вкладали у вихованців культ зневаги до людей інших націй, культ грубої сили, вони готували німецьку молодь до поневолення Європи, а потім і усього світу.Генріх Белль спеціально не закінчив фрази із давньогрецького вірша, яку виніс у заголовок оповідання. Головний герой твору, юнак, який на початок війни був ще школярем, так і не встиг дописати цього вірша на шкільній дошці, бо був мобілізований в армію і відправлений на фронт. Там він став не героєм подібно спартанців, що захищали Батьківщину, а «гарматним м’ясом» у боротьбі фашистського режиму за світове панування.Але якщо спартанці віддали своє життя заради благородної мети – захисту своєї вітчизни, то німецька молодь, яка не по своїй волі опинилися на фронтах найкривавішої в історії людства війні, лише скалічила себе, обманута пропагандистськими ідеями про справедливість загарбницької політики влади.Зображення скаліченого юнака, який пораненим потрапляє у власну гімназію, перетворену на шпиталь, його пригнічений стан і внутрішній монолог про брехливий патріотизм, повтори у описах, поступове впізнання юнаком гімназії, у якій він провчився 8 років – все це дає нам зрозуміти, що війна – це найбільше у світі антигуманне і протиприродне явище. Замість радощів життя і пізнання світу учорашній школяр отримує страшний життєвий удар і відчуває почуття, описані ще в «Апокаліпсисі»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, побажають умерти, але смерть утече од них».<span>Оповідання обривається зненацька, як зненацька обривається і його назва. Генріх Белль попереджує нас: якщо людство не змінить ставлення до життя, а кожен з нас не змінить своє ставлення до оточуючих, це відоме біблійне пророцтво пошириться на весь світ. А незміцнілі душі обманутих юнаків будуть приречені на трагізм існування...</span>
В стихотворении «Морская царевна» М.Ю.Л. (Михаил Юрьевич Лермонтов) повествует нам о странном происшествии, случившемся с наследником терра инкогнита во время проведения им гигиенических процедур. На первый взгляд это произведение не выглядит ни слишком объемным, ни слишком сложным для понимания, но давайте внимательно вчитаемся в лермонтовские строки и попытаемся вычленить из них глубинный смысл.
Некий царевич решил отмыть своего боевого коня от скопившейся на его шкуре грязи, пота и крови врагов, так как его (царевича) задолбали кружащиеся в хороводе над конем и всадником мухи, оводы, осы и прочие жужжащие и кусючие слепни.
Судя по тексту, конь или особо не жаждал быть чистым и скрипящим, или просто решил устроить небольшой заплывчик через Ла-Манш, ну или через Керченский пролив, так как МЮЛ по перешедшей к нему от АСП привычке, избегает упоминания точного географического и временного положения событий. Так что нам остается только гадать на кофейной гуще о том, где, когда и с кем происходили описанные события.
Фыркает конь и ушами прядет,
Брызжет и плещет и дале плывет.
Услышав исходящий из недр морских глас Божи… пардон, не Божий, а девичий:
Слышит царевич: «Я царская дочь!
Хочешь провесть ты с царевною ночь?»
царевич не кинулся сломя голову в объятия неизвестной красотки, что характеризует его как высокоморального и нравственного индивидуума, а
За косу ловко схватил он рукой.
Держит, рука боевая сильна:
Из этого следует, что наш герой решил искоренить проституцию не только на тверди земной, но и в морских глубинах. Скорее всего он являлся сыном того самого правителя через земли которого во всех направлениях шлялись вирги интакты с мешками аурумов погруженных на азинусов.
Поймав морскую ночную бабочку, царевич незамедлительно доставляет ее в руки правосудия, роль которого исполняли дружинники. Но! Он позабыл уроки биологии, а может быть, просто прогулял соответствующую тему, так как явно не знал того, что морские обитатели не могут существовать вне родной им стихии.
<span>Автор возвращался с охоты домой. Неожиданно собака повела себя странно: начала красться. Тургенев заинтересовался этим и посмотрел вдоль аллеи. Оказалось. что птенец воробья выпал из гнезда. Второй воробей, черногрудый, стал нападать на Трезора. потому что думал. что собака хочет обидеть воробьишку. Умная охотничья собака отступила, а охотник восхитился мужеством птички.
</span>