Твiр за романом Мiгеля де Сервантеса Сааведри Премудрий гiдальго Дон
Кiхот з Ламанчi Премудрий гiдальго Дон Кiхотз Ламанчi (1604-1607)
— книга, яка зробила свого автора популярним не тiльки у себе на
батькiвщинi — в Iспанiï, але й у всьому свiтi. Роман
займає друге мiсце за кiлькiстю мов, якими його перекладено (перше
мiсце посiдає Бiблiя), iм'я Дон Кiхота стало називним i
означає людину, яка нiзащо /нiколи не вiдступає вiд власних
уявлень про красу, добро, гуманнiсть. Дон Кiхот — це лицар,
готовий заради високоï мети iти навiть на смерть. Самотнiй мрiйник
протистоïть прозi життя, iде назустрiч небезпецi, прагне знищити
зло. Дон Кiхот увiйшов до галереï вiчних образiв.
Останнi 15 рокiв життя є найбiльш плiдними у творчостi
письменника. Сервантес звертається майже до всiх жанрiв, якi на
той час iснували в iспанськiй лiтературi: пише Повчальнi новели,
сатиричну поему, збiрку п'єс та iнтермедiй. Iдейний задум цього
твору є глибоким i багатоплановим. З одного боку, Сервантес
розвiнчує середньовiчнi лицарськi романи, яких у Iспанiï
з'явилося дуже багато. Для цього автор розгортає перед нами
iсторiю комiчних пригод — пародiю на лицарський роман. Та водночас
письменник зобразив i широку картину сучасноï Iспанiï: протест
проти гноблення суспiльних верхiв, злиднi та безправ'я народу. Сам же
Дон Кiхот стає благородним захисником пригнiчених, борцем проти
суспiльноï несправедливостi. Так поряд iз комiчним безумством Дон
Кiхота з'являється i висока мудрiсть гуманiста. Це й
породжує вiдчуття подвiйностi цього образу. Бiдний сiльський
гiдальго (лицар) намагається побудувати своє життя на зразок
лицарськоï подорожi, про яку читав у книгах. Кожна пригода
розкриває контраст мiж уявним життям, вичитаним у романах, i
реальною дiйснiстю. Невiдповiднiсть починається з власного iменi
— Алонсо Кiхано стає Дон Кiхотом Ламанчським, його худа
шкапа — лицарським конем Россiнантом, тваринниця iз сусiднього
села — прекрасною дамою Дульсинеєю Тобоською. Проте нас
полонить благородство i мудрiсть героя. У багатьох його промовах i
вчинках виражено найвищi iдеï гуманiзму епохи Вiдродження: захист
слабких i знедолених, прагнення простоï людини до свободи,
намагання мирним шляхом врегулювати конфлiктнi ситуацiï, водночас,
коли треба, захистити батькiвщину, свою родину i майно.
Погляди Дон Кiхота на гуманне суспiльство iлюструє факт настанов
Санчо Панса, який iз примхи герцога стає губернатором. У цiй
дiяльностi Лицар Печального Образу радить Пансi керуватися не законом, а
<span>справедливiстю i милосердям, однаковим щодо багатих i бiдних.</span>
Дорога мама !
Сьогодні мені задали у школі вивчити вірш " Для Мами". Я розпочав його вчити і згадав про тебе ,Згадав коли я був маленьким і бігав по хаті кричавши:"Мама дивись що я на малював",ти завжди усміхалася і хвалила мене . Ці малюнки були не красиві одним словом каракулі ,а ти всерівно мене хвалила . І тепер я виріс і навчився малювати,завдяки тобі я малюю і даже деякі картини які я намалював забрали на шкільну виставку.Коли я це згадував пройшов вже цілий день , а я цього не помітив. Я жалію що не цінував те що ти для мене робила кормила,вдягала,завжди підтримувала,любила...Тепер я пишу тобі цей лист дорога МАМА ...
З любовю твій СИН
айбільш ранній рід давньогрецької літератури – це епос (з грец. «Слово», «оповідання»).
Існує 2 види епосу:
героїчний – розповідає про славне минуле, про богів і героїв. Наприклад, «Іліада» і «Одіссея» Гомера.
дидактичний (з грец. «дідактікос» – «повчальний», «повчальний») – оповідає про те, як правильно жити і працювати. Наприклад, «Труди і дні» Гесіода.
До найдавніших жанрів епосу відносяться міф, казка і поема, яка стоїть на чолі всіх жанрів в античній літературі. З одного боку, поеми створювалися на матеріалі міфів, а з іншого боку, в поемах відбивалися реальні історичні події XIV- XII ст. до н.е.
Поеми створювалися і виконувалися мандрівними співаками. Спочатку під акомпанемент ліри їх співали Аеди (з грец. «Аейдо» – співаю ») – автори пісень. Такі пісні були імпровізацією, тобто тексти пісень постійно змінювалися. Згодом на зміну авторам прийшли виконавці – рапсоди (від грец. «Раптена» – «сшиваю» і «оде» – «пісня»), які привели тексти поем до закінченого вигляду.