Слабая , маленькая женщина, которая любит своих детей и уважает мужа. "...бледная и худощавая, добрая мать их, стоявшая у порога..."
Очень переживала о своих сыновьях, о том , что они так мало побудут дома.
В образе матери , Гоголь показал всех женщин Запорожья того времени.
Цирю́льник<span> (через польск. cyrulik от лат. chirurgus) — парикмахер, владеющий элементарными приёмами врачевания. Прототипом фельдшерского сословия надо считать средневековых банщиков (balneatores) — </span>цирюльников<span>, которые составляли особый цех и имели право заниматься малой хирургией, вправлять вывихи, накладывать перевязки при переломах и ранах, и тому подобное. Эпитеты не знаю ,это надо перечитывать О дуэли рассказал Швабрин Не благословили ,потому что его отец думал ,что он начнет разгульную жизнь и бросит службу Про савельича доброта ,привязанность,умение прощать,все таки он его вырастил так что у савельича была любовь и тепло к Гриневу</span>
<span>Я думаю смысл этого произведения: У каждого человека, пусть он беден или богат, красив он или уродлив, есть в жизни хотя бы один день, когда он по настоящим счастлив. Любой человек должен познать, то самое чувство-счастье!</span>
В центре картины изображён Иван-царевич посреди болота. Кругом лесная глушь.
Иван одет в народный русский кафтан, который подпоясан кушаком. На Иване сафьяновые сапоги, шапка с отворотом. Весь его облик говорит об его не простом происхождении. В руках у царевича лук. Стрелу, пущенную Иваном-царевичем, держит в лапках лягушка. Она сидит на болотной кочке.
Лягушка-квакушка внимательно смотрит на Ивана-царевича, словно хочет ему что-то сказать. Иван-царевич удивлён и опечален.
Картина написана яркими красками, в ней много света. Необычный затейливый орнамент из жуков, стрел и растительности обрамляет картину. Она похожа на яркий сказочный ковёр.
Поля Верлена вважають яскравою особистістю доби декадансу у Франції і представником символізму у французькій поезії. Він був визнаним майстром у цьому напрямку, хоча й не був ні фундатором, ні лідером символізму. Він був майстром і великим поетом. А цього достатньо, щоб його читали й перечитували й сьогодні. Хіба не малює наша уява химерний і загадковий світ, коли звучать ось ці рядки Поля Верлена (Переклад М. Лукаша):
Твоя душа — витворний краєвид,
Яким проходять з піснею і грою
Чарівні маски, радісні на вид —
Та сповнені таємною журою.
Як відомо, декаданс і в житті, і в мистецтві позначився настроями приреченості, індивідуалізму, містики, безнадії, відчуженості від життя, обстоюванням "мистецтва для мистецтва". Яскравим прикладом символічної поезії є вірш Верлена "Сентиментальна розмова":
В старім саду серед нічної мли
Дві постаті непевнії пройшли.
Дві напівтіні, напівпривиди — наче подих минулого, містичне переміщення у часі. Вони ведуть між собою тиху розмову про далеке минуле, про кохання, яке вже давно відцвіло і напівзабулося. Той діалог дивний і скоріше символічний. Він складається із натяків, коротких утаємничених фраз, риторичних питань:
— Ти згадуєш, як ми колись любились?
— Навіщо вам ті згадки знадобились?
— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?
Чи рвешся серцем ти до мене? і— Ні.
Старий сад, тиха зимова ніч і дві постаті з величезним багажем спогадів. Але ділитися ними зовсім не обов'язково. Іноді мовчання красномовніше, ніж тисяча слів.
Свого часу Поля Верлена коронували на "принца поетів". Це було найвищим визнанням його майстерності з боку поетів-однодумців. "Принц поетів" і справді міг здивувати своїми несподіваними образами і містикою. Перебуваючи за ґратами, він написав свої найкращі поезії, навіть чутливіші і майстерніші від тих, котрі були присвячені його нареченій.
Головний мотив поезії ув'язнення — сум і меланхолія, нетривале забуття і печаль. Ці вірші за своєю витонченістю нагадують полотна імпресіоністів. На мою думку, поетові вдавалося поєднувати музику, живопис і слово. Інколи, читаючи поезію Верлена, дивуєшся, що перед тобою; живописне полотно, чарівний ноктюрн чи поетично довершений вірш? Але хочеться все це не роз'єднувати, а назвати одним словом — імпресіонізм:
В тім сяєві, урочім і сумнім,
Пташки не переснять своїх фантазій,
А водограї видивом струнким
Між мармурів ридають у екстазі.
В Україні теж було чимало послідовників поезії символізму. Так, поет Микола Вороний часто вдавався до поетичного реквізиту символістів, дбаючи насамперед про розширення версифікаційних можливостей українського вірша та виведення його на європейські і світові обшири. 1901'року у відозві та у листах до українських письменників М. Вороний просив надсилати для задуманого ним альманаху твори, в яких "було б хоч трішки філософії" і основна увага зверталася б "виключно на естетичний бік видання", щоб наблизити його "хоч почасти до новітніх течій". "...Хочемо уникати творів грубо-реалістичних з щоденного життя", "реалізм вважаю складовою частиною штуки, а не її цілістю", — зауважував М. Вороний.
Поетичною творчістю Верлена захоплювалися І. Франко та Леся Українка. Вірші його українською мовою перекладали відомі поети.
