По объему дума больше исторических балладных песен, которые, как и с давним дружинным эпосом («Слово о полку Игореве» , старинные колядки, былины) , имеет генетическую связь. В структуре Д. является более или менее выраженные три части: запев («заплачка» , как называли кобзари) , основной рассказ, окончание. Стихосложение Д. неравносложное, астрофичное (без разделения на строфы-куплеты через изменчивость порядка рифмовки) , с интонационно-смысловым членением на уступы-тирады, в пении начинается криками «ой» , а завершаться «гей-гей» .
Своей стихотворной и музыкальной формой думы представляют высшую стадию речитативного стиля, развитого ранее в причитаниях, из которых думы переняли некоторые мотивы и поэтические образы. С причитаниями думы роднит и характер импровизации. Длинные рецитации дум переходят в плавные, меняющеися формы. Каждый кобзарь перенимал от своего учителя образец рецитации в общих чертах и создавал свой отдельный вариант мелодии, под которую рецитует все думы своего репертуара.
Пение дум требует особого таланта и певческой техники (поэтому думы сохранились только среди профессиональных певцов) . Доминантный элемент Д. — словесный, а не музыкальный, и формируется он в определенной мере импровизационно, поэтому рифмы часто риторические. Рифмы в Д. преимущественно глагольные. В поэтике характерны развернутые отрицательные параллели (чаще всего в запеве) , традиционные эпитеты (земля христианская, тихие воды, ясные звезды, мир крещеный, каторга басурманская, тяжкая неволя) , тавтологичные высказывания (хлеб-соль, медвяно, январь-мать, пьет-гуляет, богатеи-сребреники, волки-сироманки, турки-янычары) , коренословные (пеший-пехотинец, стонет-проквиляе, жить-проживать) , разнообразные фигуры поэтического синтаксиса (риторические вопросы, обращения, повторы, инверсия, анафора т. д.) , традиционные эпические числа (3,7,40 и др.) . Стиль Д. торжественный, возвышенный, чему способствует использование архаизмов (златоглавом, глас, аще, рече, ноге, руке) . Эпичность и торжественность Д. усиливается ретардациями — замедлением рассказа через повторение фраз-формул. Д. — это казацкий эпос. Наиболее интенсивно развивались в период борьбы а турками, татарами, поляками, русскими и др. <span>
</span>
Народні пісні України – це не тільки велике національне надбання, візитівка нашої країни та культурний спадок для майбутніх поколінь, а й дієвий спосіб лікування душі та тіла. Народні пісні України створювали протягом століть. Найкращою перевіркою якості пісень став час. Найкращі пісні дійшли до нас незміненими, їх співали наші бабусі і співаємо зараз ми під час хвилин смутку та хвилин радості. Українські народні пісні підкорюють наші серця різноманіттям жанрів, стилю, тематики, глибиною змісту, красою та легкою для розуміння поезією. В народних піснях України закладена могутня сила. Віршовані строки несуть в собі мудрість попередніх поколінь, яку хотіли донести до нас наші пращури. Якщо людина приділяє велику увагу пісні, відкриває для неї своє серце та залишає в душі місце для неї, це є кращим свідченням могутньої сили пісні.Вчені вважають, що народні пісні України позитивно впливають на наші емоції. Пісні нашого народу можуть викликати щирі сльози і нестримну радість. Це закладене генетично, саме так пробуджується генетична пам’ять, яка зберігає відомості про сумні та радісні події, кохання і ненависть, тяжку долю народу.Особливістю наших пісень є те, що поряд із сумом завжди з’являються ноти радості, надія на краще. Незважаючи на весь трагізм історичної долі, народні пісні України могли підтримати людину, підняти їй настрій та надати додаткових сил для подальшого життя. Роки поневірянь, принижень, кровопролитних війн та прагнення незалежності надали народній творчості особливого колориту. В нашому пісенному фольклорі відбуваються тонкі перехрещення трагічного та комічного. Українські пісні різноманітні за жанрами. Особливим жанром народних пісень України є побутові пісні. Цей жанр відображає особливості побуту українців, народні звичаї та історичні події, які мали вплив на побут простих селян.З часом народився новий жанр народних пісень України, пов’язаний з тяжкою долею українських чоловіків, змушених на десятки років ставати військовими. Цей жанр отримав назву – рекрутські пісні. В них відображений вербунок молодих хлопців та чоловіків до війська, примусовий набір, смуток та горе родини, трагедію прощання з коханими. Пісні українського народуЦіла низка народних пісень України пов’язана із особливостями праці наймитів на ланах та в садибах панів. Пісні про тяжку працю мають історичне підґрунтя, так як вони яскраво змальовують всі сторони життя української бідноти, змушеної за шматок хліба тяжко працювати.<span>Народні пісні України щиро та мальовничо розповідають про долю жінки та радості материнства. Жінка знаходиться на особливому місці в народній творчості. Особлива повага, шана та любов проливається поетичними струмочками. Розповісти про всю різноманіть народних пісень України неможливо. Наша нація відрізняється співучістю. Кожна подія нашого життя супроводжується піснею, спрямованою на вшанування та збереження наших традицій та побуту. Опинившись у світі народної музики, ви зможете відчути все те, що відбувалося з українським народом протягом століть.</span>
Схвалюється працьовитість і справедливість, а засуджується продажність, хабарництво, гордість та лестощі.
Колись ще за давніх давен родився у сім'ї хлопець по імені Максим .Ще з народження він проявляв неабиякий інтерес до військової справи.також одного разу він будучи у віці 1 року розігнав стальну шаблю яку викував його батько.Звістка про небачану силу хлопця розлетілася по всьому селі . Невдовзі усі його почали називати Залізня
крапав собі дощ: крапав і крапав... крапав і крапав... крапав і крапав... і накрапав.