У поетичному творі "Цар Плаксій і Лоскотон" В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Мені дуже подобається, як автор вміло користується словами! Країна звалася Сльозолии, три сини царя Плаксія звались Плаксуни, дочки — Нудота, Вай-Вай, Плакота... Одразу все стає зрозуміло і ясно! Мені здасться, це додає твору яскравості та краси, коли назви та імена вже певним чином характеризують персонажів.
Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Але сум і сльози Плаксія безпідставні, тож у читачів він викликає хіба що іронію, аж ніяк не співчуття. Плаксій забороняє сміх у своєму царстві і жорстоко полює на Лоскотона. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає. Тому прості люди люблять Лоскотона і звільняють його з-під арешту. Звільнившись, Лоскотон залоскотав царя Плаксія так, що той луснув від сміху, а дочки та сини царя Плаксія розбіглись в усі боки. Так у країні Сльозолий запанувала радість.
Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, Ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини.
Читаючи казки, ми часто впізнаємо у казкових образах не тільки оточуючих, а й себе. Я зрозумів, що сам іноді поводжуся, як справжній цар Плаксій. А. коли мої близькі намагаються пояснити мені неправильність моєї поведінки, я часто тільки злюся... Але добре, що ця казка допомогла мені зрозуміти свої помилки. Тепер я спробую не перетворюватися на царя Плаксія, навіть якщо все складається не так, як я хочу, І, звісно, мені б хотілося стати Лоскотоном для моїх близьких та друзів: приносити їм радість та сміх, звеселяти їх та відвертати від життєвих негараздів.
Тема «Земля» Кобилянська: зображення трагедії братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків. Ідея «Земля» Кобилянська: земля повинна бути для людини, а не людина для землі.
Кожна людина має мрії. Я не вийняток. Я дуже хочу побачити світ, відвідати кожну країну і на власні очі впевнитись в неповторності кожної держави. Я сподіваюсь, що зможу здійснити це бажання, адже я неодмінно хочу побачити Ейфелеву вежу Парижа, Тауерський міст Лондона, пираміді Єгипту та інші визначні споруди. Нині це лише мрія, але в майбутньому я впевнена я зможу здійснити її.
Йо́гурт
йогурт — слово из 2 слогов: йо-гурт. Ударение падает на 1-й слог.
Транскрипция слова: [й’огурт]
Олесь Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві «ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності» (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження.Саме тому в романі «Людина і зброя» автор передає свою тривогу за майбутнє не тільки українського народу, а й усього людства, отже, за долю планети Земля.Сам Гончар був прикладом для наслідування у захисті національних святинь, у патріотизмі, бо вболівав за долю рідного народу. Він прагнув, щоб люди не виготовляли смертоносну зброю, а були мислителями, духовними творцями, справжніми господарями своєї землі.Герої роману «Людина і зброя» — такі ж молоді хлопці-солдати, як і сам автор, їхні долі схожі, тому що будучи студентами, юнаки добровольцями пішли на боротьбу з ворогом — захищати рідну землю. «Окопи стали для нас другим університетом», — згадує Гончар. Страшні реалії життя випали на долю Богдана Колосовського, Степури, Дробахи, Мирона Духновича, Слави Лагутіна… Але турбота про інших, солдатська взаємодопомога, любов, синівський обов’язок перед державою, людська гідність допомагають вистояти у цьому пеклі, бо вони мають право на щасливе життя. Серед героїв особливо виділяється солдат Богдан Колосовський, який уособлює найкращі риси патріота. Мені здається, що це сам Олесь Гончар, бо і «листи» Богдана, які він символічно посилає в думках коханій, інтелектуально наповнені, що характеризує його як обдаровану, високогуманну натуру, якій довелося звідати найважчих випробувань.<span>Своїм твором письменник возвеличує людину, її героїзм: «Ідемо, ідемо. Хочемо пройти крізь цей степ, як торпеди, крізь його аеродроми, засади, крізь усі небезпеки, що зустрінуться нам на путі. Здається тільки вийдеш — і вже не буде війни… Але, навіть гинучи, віритимеш, що після нас буде інакше, і все це більше не повториться, і щаслива людина, розряджаючи останню бомбу в сонячний день перемоги, скаже: «Це був останній кошмар на землі».</span>