Література в усі часи свого існування торкалася найрізноманітніших тем, намагалася знайти відповіді на найскладніші питання людського буття. Але майже кожен поет, прозаїк чи драматург не міг не торкнутися теми кохання. Тому що кохання — це почуття, властиве людині будь-якого часу, будь-якого статку, будь-якого віку. Кохання надихає, підносить людину до небес, розцвічує світ, спонукає людину на подвиги. У той же час кохання буває нестерпно болісним, воно може виснажувати душу, може навіть вбити. У народних піснях ми зустрічаємо безліч образів кохання щасливого, але ще більше — трагічного, нероздільного.
Про нестримне, чисте, навіть героїчне кохання повідав нам Вільям Шекспір. Це кохання розквітло у часи феодальної ворожнечі. Воно зв’язало двох зовсім юних представників ворогуючих сімей — Ромео і Джульєтту. І якщо родини Монтеккі та Капулетті непримиренні у своїй запеклій ворожнечі, якщо для них головне, з якої сім’ї претендент на руку їхньої дитини, то для закоханих не існує меж і перепон. Вони живуть своїм коханням, вони прагнуть не розлучатися ніколи, готові на будь-які подвиги заради того, щоб бути разом.
Але трапилася трагедія, до якої неодмінно мала призвести сліпа шалена ворожнеча, — пролилася кров. Ромео проти власної волі став убивцею і змушений покинути рідне місто. Хмари густішають. Здається, що усе зло землі протистоїть щастю закоханих. Але заради того, щоб побачити кохану, Ромео готовий ризикувати життям. Навіть коли загроза смерті висить над ним, він не може розлучитися з Джульєттою, навмисне затягуючи побачення.
Кохання змінює і Джульєтту. Ця зовсім юна дівчина, вчора ще зовсім дитина, стає мужньою і відчайдушною жінкою. Вона ладна заради свого кохання піти на ризик — випиває зілля, яке допоможе їй зімітувати власну смерть. Лише так вона сподівається нарешті поєднатися з коханим, перемогти обставини, подолати перешкоди.
Трагічна випадковість заважає здійснитися планам Джульєтти. Ромео, який вважає кохану мертвою, не може, не хоче жити без неї. І Джульєтта теж обирає смерть, коли бачить, що Ромео немає більше на цьому світі. Для обох закоханих любов набагато цінніша за життя. Жоден з них не вважає можливим жити далі, втративши кохання.
Лише смерть дозволила нарешті закоханим бути разом. І це — гіркий урок жорстокій дійсності. Вражені болісною втратою, рідні нарешті зрозуміли, яке зло несе їхня ворожнеча, і помирились.
Так, герої загинули, але їхнє кохання пережило не лише їх — воно пережило віки. Багато поколінь читачів у різних країнах світу відкривають для себе світ безмежного кохання Ромео та Джульєтти.
Пьесы различны и по проблематике и по настроению, и по содержанию, но художественные функции пейзажа в обеих пьесах схожи. Та нагрузка, которую несет пейзаж, отражена и в названиях пьес. Пейзаж у Островского и Чехова является не только фоном, природа становится действующим лицом, а у Чехова вишневый сад является одним из главных персонажей. В обеих пьесах пейзаж удивительно красив, хотя трудно сравнивать захватывающие волжские виды, открывающиеся с того места, где расположен город Калинов, с маленьким, по сравнению с великой русской рекой, вишневым садом. Огромный, колоритный волжский пейзаж подавляет своей красотой, суровой и могучей. На его фоне человек кажется мелкой букашкой, ничтожеством, по сравнению с необъятной, сильной рекой. Вишневый сад это укромный, спокойный уголок, дорогой сердцу каждого, кто здесь вырос и живет. Он красив, красив той тихой, милой, уютной красотой, что так притягивает человека к родному дому.
<span>Красота природы всегда оказывала влияние на души и сердца людей, если, конечно, в них еще жива душа и не очерствело сердце. Так, Кулигин, очень мягкий, слабый, но добрый и чуткий человек, всю жизнь не мог наглядеться на красоту Волги матушки. Катерина, эта чистая и светлая душа, выросла на берегу Волги и полюбила всем сердцем реку, которая была ей и другом, и защитником в детстве. Отношение к природе являлось у Островского одним из критериев оценки человечности. </span>
<span>Дикой, Кабаниха и другие послушные подданные темного царства, равнодушны к красоте природы, в глубине души боятся ее. Так, для Дикого гроза это кара божия за грехи. Герои “Вишневого сада” Раневская, Гаев и все, чья жизнь долгое время была связана с вишневым садом, любят его: нежная, тонкая красота цветущих вишневых деревьев оставила неизгладимый след в их душах. Все действие пьесы происходит на фоне этого сада. Вишневый сад все время незримо присутствует на сцене: о его судьбе говорят, его пытаются спасти, о нем спорят, философствуют, о нем мечтают, его вспоминают. У Островского также пейзаж дополняет действие. </span>
<span>Так, объяснение Катерины с Борисом происходит на фоне прекрасной летней ночи, покаяние Катерины происходит во время грозы в полуразрушенной церкви, где из всех фресок уцелела лишь картина ада. Для Раневской и Гаева вишневый сад родовое гнездо, малая родина, где прошли их детство и юность, здесь родились и угасли их лучшие мечты и надежды, вишневый сад стал частью их самих. Продажа вишневого сада символизирует конец их бесцельно прожитой жизни, от которой остались одни горькие воспоминания. Эти люди, обладающие великолепными душевными качествами, прекрасно развитые и образованные, не могут сохранить свой вишневый сад, лучшую часть своей жизни. Аня тоже выросла в вишневом саду, но она еще очень молода, полна жизненных сил и энергии, поэтому она покидает вишневый сад с легкостью, с радостью, для нее это освобождение, шаг в новую жизнь. </span>
<span>Пейзаж в пьесах Островского и Чехова подчеркивает, кроме всего прочего, несовершенство, мелочность человеческих отношений перед лицом холодной и прекрасной природы.</span>
Когда мне скучно, я беру книгу, или рисую. Иди гулять если погода плохая, зову свою подругу и мы с ней играем. Вот и день прошел!
Ночью пошёл снег. Утром когда я проснулся подошёл к окну и увидел чудо. Там было много снега а рядом стояла ледяная горка. Я быстро вышел на улицу с санями и подошёл к горке. Я начал кататься. Мне было весело и я решил позвать на улицу своих друзей. Мы играли и веселились до самого вечера. Когда начало темнеть мы попрощались и пошли домой.