Добрий день! Я звертаюся до Вас, до Олеоніда Глібова. Ви дуже чудовий письменник, щирий, відданий, розумний і мудрий. Читаючи Ваші байки, можна поринути у ті події і прбачити все на влясні очі і зрозуміти справжню мораль. У Вас дуже моральні байки. Я б хотіла(ів) з Вами поговорити про ці байки і набрвтися Вашої мудрості. Дякую за увагу! Чекаю на відповідь. З найкращими побажвннями, (ім'я та прізвище) .......
<span>Жiноча доля у творчостi Тараса ШевченкаПоряд з величними постатями героïчних борцiв, народних месникiв, поряд з
iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить
прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящоï жiнки-матерi,
сестри, дiвчини, коханоï. "Такого полум'яного культу материнства, - писав
М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночоï муки не знайти,
мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу
i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без
матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила
Ї" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що
своïх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Украïнi,
одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.
I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди ïм спiвчував, i улюблений його образ
- це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:
У нашiм раï на землi
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своïм дитяточком малим
- I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi
- Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi.
Крiпацька неволя - це доля рiдноï матерi, яку передчасно "у могилу нужда та
праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiï - голубок молодих, у яких
"коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першоï трепетноï любовi
- Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок
своïх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн
нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх
епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменноï поеми.
Їï прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела
Тараса. Першi героïнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина,
Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без
щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить
панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат
Шевченкового часу ставали жертвами помiщицькоï розпусти, часто накладали на
себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не
випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в
тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра,
моя се вiдьма, щоб ви знали
Ї"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.
Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Їï життя заради сина,
повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю
вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина
забирають у солдати.
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про
веселу життєрадiсну украïнську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченковi героïнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися
своïм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника;
Марина вбиває ножем пана, який знiвечив ïï молодiсть; вiдьма горить
гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство,
уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. </span>
В основі найвизначнішої повісті Григорія Квітки-Основ*яненка «Маруся» покладена історія взаємного, відданого, однак нещасного кохання. Молода пара є втіленням довершеності. Ідеалізація головних героїв відчувається в описі їх зовнішності, манер, поведінки. Портрети молодих людей змальовано поетично та тонко. Автор присвоює головним героям ідеальні риси, такі як віра в Бога, слухняність, співчутливість, працьовитість, доброчесність та благородність.
В образі дівчини-селянки Марусі втілені найкращі риси українки. ЇЇ природня краса гармонійно поєднується з багатим внутрішнім світом, котрі створюють ідеал українського дівоцтва. Зображуючи головну героїню автор широко користується засобами фольклорного зображення духовності дівчини-красуні, вдається до ліризму народної пісенності та сентименталізму. ЇЇ мова пересипана пестливими словами та зверненнями, емоційною лексикою, українськими прислів*ями та приказками. В образі молодого юнака Василя, головного героя повісті Квітки-Основ*яненка, найкращого зображення дістають риси сентименталізму. Він щиро переживає розставання з коханою на кладовищі, її смерть, а згодом відхід від звичного життя.
Автор показав душевне багатство, моральну чистоту, котрими наділені прості українські селяни. Основною з чеснот, притаманних тогочасному люду, Квітка-Основ*яненко вважав релігійність як основу послушності, смиренності та високої моральності людей. Повість «Маруся» здатна викликати сльози, переконати, що українці мають мелодійну та безсмертну мову, багату культуру.
Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства й дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.Уся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції.І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті М. Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.