1)если не ошибаюсь то о пролетевшей жизни автора Комусь — лебеді від'ячали,<span>Комусь — ще сурмлять журавлі. а ещё помоему он умирает это полследние строчки самые последние
2) затронуть читателей жить правильно , не обращать внимания на жизненные неудачи
3) думка связана со вторым пунктом
5) ну а рифа вообще легко там кароч смотри соединяются эпитетами местоимениями </span>
Літо це прекрасна пора року, адже саме в цей час у нас канікули тобто можна відпочити від усього. Багато хто у цу пору року відпочиває вдома, хто на морі хто у селі, кожен у різних місцях. Я наприклад відпочиваю на морі з родиною адже тільки у цю пору ми можемо вирватися до моря.. А 1 вересня ми з однолітками ділимося враженнями де хто як відпочивав.
У сучасному світі і суспільстві бути патріотом абсолютно не модно і навіть незвично. У деяких випадках люди, які відчувають любов і повагу до сучасної країни, навіть намагаються приховати це, щоб не бути осміяними. Це досить сумно і неприємно, але зрозуміти це можна. Пов’язана така неприємна ситуація з тим, що в сучасному світі цінність країни відійшла далеко з першого плану, на перший план сьогодні вийшла людина, цінність її життя, здоров’я, добробуту та іншого. Любов до країні не вітається, люди в основному чекають від країни в особі держави забезпечення їхнього життя за свої податки тощо.
Але, перш за все, варто сказати, що нерідко люди просто плутають держава і країну. Держава – це більшою мірою владу. Не любити нинішню владу або взагалі яку-небудь владу далеко не означає не любити свою країну. А патріотизм – це саме любов до країни – до її природи, до співвітчизників, до архітектури і місцевості любимого і рідного міста. Хіба соромно любити все це і спокійно визнавати таку любов? Я думаю, що це зовсім не соромно, не складно визнається і досить справедливо.
Як і любов до чого-небудь або будь-кого іншого, любов до країни накладає на людину відповідальність. Щоб любити країну відповідально, щоб бути відповідальним патріотом, необхідно робити певні дії. Як мені здається, патріотичне ставлення і любов до країни означає терпимість. Далеко не завжди країна виправдовує вимоги людини до неї. Іноді людина не задоволена своєю країною, але вона повинна залишатися сильною. Найголовніше – не виїжджати за кордон. Важливо набратися терпіння і, безумовно, починати покращувати країну з себе самого. Якщо кожен українець почне з себе, постарається зробити Україну кращим місцем для життя і подасть усім приклад, я впевнений, що у нього вийде і він переконається в тому, що його старання ніколи не були марними. Також дуже важливо розуміти, що любити Україну і бути патріотом – це любити кожну окрему людину в цій країні. Не можна ділити українців на категорії і сорти, не можна ставитися до когось краще, а до когось гірше. Всі тут рівні і однаково заслуговують повагу, любов і терпимість.
Эм...я не очень задание поняла >_> Ну, если разницы нет, надеюсь это пойдет...
Думи мої, думи мої,
<span>Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..</span><span>Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—
Не сказали б на сміх...</span><span>Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи,—
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!</span><span>За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,—
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки,—
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою,—
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!</span><span>Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,</span><span>А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...</span><span>Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
</span>
1.Где вы родились?
2.Изменили ли бы вы что-то в своих самых первых книгах?
3.Когда вы чувствуете что ваше новое произведение закончено?
4.У кого он учился?
5.С чего вы начали?
6.Что было самым сложным?
7.Что было самым приятным в работе над произведениями?
8.Какое ваше самое любимое стихотворение?
9.Писали ли вы в детстве?
10.Если да,то в каком возрасте?