1. Міжусобна боротьба синів Святослава
Після смерті в 972 р. князя Святослава I князівство було поділено між його синами на три частини. На Київському столі сидів Ярополк, у Древлянській землі – Олег, в Новгороді – Володимир. Між ними згодом розгорілася міжусобна війна. Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись 978 року до Новгорода, почав війну проти київського князя. Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян. У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю, Володимир взяв у наложниці. За літописом Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з найранішим Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 978 р.
2. Князювання Володимира Великого (980–1015 рр.)
В період правління Володимира Великого закінчилось формування території Київської Русі. Він повернув захоплені поляками західні землі хорватів і дулібів. В цьому регіоні князь заснував нове велике місто – Володимир Волинський. Була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в’ятичів. Київська Русь за Володимира перетворилася на найбільшу європейську державу. Її кордони простягалися від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. Найбільшим здобутком Володимира Великого було введення християнства, як державної релігії у 988 р. Хрещенню Русі передували такі події. Візантійський імператор звернувся до Володимира за військовою допомогою, щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сестру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимогу: царівна вийде заміж лише за християнина. У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні (Херсонесі). Тут же відбулись заручини з візантійською царівною. Згодом Володимир охрестив киян у р. Дніпрі.
Запровадження християнства мало величезне значення для подальшого розвитку країни.
По-перше, значно зріс міжнародний авторитет Київської Русі, покращились стосунки з іншими європейськими країнами, більшість з яких вже прийняли християнство.
По-друге, християнство, як єдина державна релігія об’єднувала населення Київської Русі; зміцнився авторитет київського князя.
По-третє, запровадження християнства дало поштовх для розвитку культури.
По-четверте, одруження Володимира Великого з сестрою імператора закріплювало право верховної князівської влади в Київській Русі за родом Рюриковичів.
Любов до Батьківщини починається з любові до рідної природи. Найближчим почуттям природа,
це природа тих місць, де ми народилися. Треба любити й цінувати ту
красу, що дарує нам природа, особливо якщо це знайомі з дитинства
улюблені місця природи рідного краю. Мабуть, найдужчі й хвилюючі спогади
з дитинства - це спогад рідних місць, улюблені стежки, завулки, те, що
робить любов до рідного краю незмінної й такий незабутньої
Моя думка щодо рішення князя Ігоря виступити проти половців
Ігор Святославич - новгород-сіверський князь, головний герой «Слова про похід Ігорів». Він мужній та хоробрий воїн, але риси його характеру викликають у мене суперечливі почуття. Позитивні риси його характеру - це, безумовно, його любов до рідної землі, готовність загинути, захищаючи її. Але є у Ігоря і негативні риси - це його жага до слави, що стала причиною необачного, як на мене, вчинка - рішення князя Ігоря піти на половців тільки з братом Всеволодом, не чекаючи допомоги інших князів.
Чому я вважаю цей вчинок необачним? Тому, що Ігор, вирішуючи вирушити у той похід, був занадто впевненим, що неодмінно переможе і здобуде слави. Хоча Ігор безумовно знав, що половці - ворог дуже сильний та численний. Ігор був готовий зложити голову за рідну землю, але не князь не подумав про те, що станеться з його князівством, якщо він зазнає поразки. Те, що Ігор готовий ризикувати власним життям та життями своїх воїнів - цілком нормально, бо це їх справа, вони - воїни. Але Ігор, приймаючи це рішення, поставив на карту життя усіх людей. І програв.
Брати-князі та їхні дружини билися як леви, але сили були нерівні, і для русичів битва завершилася поразкою. Тисячі воїнів загинули, їхні діти стали сиротами, а жінки - вдовами. Загинув брат Ігоря Всеволод, а сам Ігор попав у полон. І все це сталося чеерез необачність князя Ігоря і його надмірне бажання слави.
На мій погляд, Ігорю не слід було ставити на карту судьби тисяч людей, йдучи на ворога з не дуже великими силами. Спочатку треба було обміркувати, чи вистачить людей для перемоги і не сподіватися на вдачу. Треба було зібрати більше сил, навіть якщо заради цього прийшлося б поділитися славою. Ігор цього не зробив.
Безумовно, князь Ігор - міжній воїн та справжній герой, але його рішення про цей похід, на мій погляд, було невдалим.
Ти і я — це вічне, як небо.Доки мерехтітимуть світи,Будуть Я приходити до Тебе.І до інших йтимутьГорді Ти.
(В. Симоненко)
<span>Гіперболу використовують і письменники у своїх творах. Так, А. Лотоцький в оповіданні «Михайло-семиліток» описує останню допомогу Михайлика рідному місту, використовуючи гіперболу: «І що махне мечем по правий бік, — то ворог, як порубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться. І заки Михайлик переїхав ворожий табір, усі печеніги покотом неживі лежали».</span>
6 січня 1898р. - народився В. Сосюра на ст. Дебальцеве Донецької обл.
1909р. - працює в бондарному цеху содового заводу.
1911р. - вступає до міністерського училища.
14жовтня 1917- друкується вірш" Плач волн ".
1918р. - бере участь у повстанні проти кайзерівських військ.
1920р. - опинився в Одесі.
1920-21рр. - воює з білополяками та армією Н. Махна.
1921р. - виходить поема" Червона зима", яка зробила Сосюру знаменитим.
1922-32рр. - став членом багатьох літорганізацій.
1924р. - збірка "Осінні зорі".
1925р. - "Сьогодні".
1927р. - "Золоті шуліки".
1928р. - "Коли зацвітуть акації".
1931р. - " Серце".
1934р. - виключили із партії і зі Спілки письменників.
1937р. - "Нові поезії".
1939р. - "Люблю".
1940р. - роман "Червоногвардієць".
1942р. - працював в Українському радіокомітеті в Москві.
1943р. - входив до редакції фронтової газети " За честь - Батьківщини".
1951р. - патріотичний вірш "Любіть Україну".
1953р. - "За мир".
1955р. - " На струнах серця".
1957р. - "Соловїні далі".
1959-60рр. - поема "Мазепа".
1960р. - поема "Розстріляне безсмертя".
1961р. - "Поезія не спить".
1964р. - "Осінні мелодії".
8 січня 1965р. - В. Сосюра помер від гіпертонії. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.