Привіт! Любий Недокороль, я би хотів(хотіла) дати тобі декілька корисних порад:тобі не потрібно бути боягузливим, потрібно не боятися своїх підданих, бути трішки добрішим і ......Я думаю, що ці поради тобі допоможуть в житті в країні Недоладії. Бо ти на все давав згоду Першому Недораднику, боявся його більше за всіх...Але тепер його нема і ти можеш не боятися нікого. Бажаю, тобі, всього найкращого!
Ну от такий трохи жартівливий все що знайшла :) не знаю чи підійде
<span>В нього так багато /вад/!
Сподіваюсь, не потрапить
Милий грішник прямо /в ад/.
Зветься хлопець той – /Роман/.
Багатьох дівчат він знає,
Та із кожною – /роман/.
Він стількох дівчат любив!
Та все ж /Люба/ –
наймиліша –
Добра, /люба/.
Повно див
З нею мав він повсякчас.
Навіть, як писав /плакАти/,
ПлАкати хотів щораз.
Навіть в дУші мріє він,
Так дівчИна його вабить,
Що в /душІ/ – кохання дзвін!
*Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я)
— це слова, які однаково звучать та пишуться,
але мають різне значення.
</span>
Словечко підвело<span>Завантажити</span><span>Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.
Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та різні значенням вони.
І дуже легко помилиться —
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка — молодиця,
вонявка в Чехії — духи,
а білоруське бульба — й зроду
картопля... Он які діла!
Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавії була.
До піонерського будинку
край мальовничого села
у табір праці й відпочинку
юнь з України прибула.
Знайомляться загони, класи:
гука вожатий і своїм,
і гостям теж: — Интр-ац-ла-каса!
що значить: «Просим вас у дім!»
Наш хлопець, до дурнички ласий,
Не знав, що каса в них — це дім.
— Ще й не робив, а вже до каси! —
гукнув, пожвавившись: — Ходім!
Нічого дивного немає,
що збоку смішно всім було.
Подумати — і то ж буває:
отак словечко підвело!</span>
Їм потрібно бачити чудовий світ і прославляти Творця!Світитися щирістю та любов'ю.Бачити все те,що оточує.Але берегти від усякого зла:не дивитися поганих фільмів,не читати поганих книг,журналі та не заздрити іншим...
У мене є казкова мрія.Я мрію про собачку породи Померанський шпіц.Мені дуже подобається ця порода.Я дуже мрію щоб о 7:30 моя собака заскакувала на ліжко і облизувала мене об ніс та легенько кусала за вухо щоб я вставала вигулювати іі ,потім давала істи та гуляла з нею.Приходтла та гралась з нею.Також коли я приходила з школи і вона радісно прибігала до мене та раділа моєму поверненню.Думаю що ця мрія збудеться
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.