В повести-сказке А. Погорельского необычный сюжет, в ней реальное переплетается с фантастическим. Реальное — жизнь десятилетнего мальчика Алёши в пансионе в Петербурге, фантастическое — его грёзы о подземном царстве гномов.
Действие в произведении динамично и увлекательно. Однажды Алёша спас Чернушку — чёрную курицу, скрашивавшую его одиночество. Чернушка в благодарность за своё спасение провела мальчика в подземное царство гномов. Подземный король подарил Алёше волшебное семечко. Теперь, ничего не делая, ничего не уча, мальчик всегда знал свой урок. От успехов у него вскружилась голова, он зазнался, стал плохим товарищем.
Постепенно он абсолютно отвык работать и уже не мог запомнить урок, когда потерял волшебное семечко. А испугавшись наказания, выдал тайну пребывания гномов в подземелье. Сказка заканчивается болезнью Алёши, его выздоровлением и возвращением к жизни, к самому себе, прежнему.
Образ главного героя вызывает симпатии и пробуждает сопереживание. Алёша — добрый, смелый, впечатлительный мальчик. Он заблуждается, совершает ошибки, но одновременно и задумывается над серьёзными вопросами: в чём настоящая ценность человека? Что такое верность слову? Что может случиться, если не прислушиваться к голосу совести?
<span>Автор произведения призывает читателя: будь честным, трудолюбивым, скромным. А последняя сцена — прощание Чернушки с Алёшей, волнение покидающего своё царство маленького народа, отчаяние главного героя от осознания непоправимости его опрометчивого поступка — серьёзный нравственный урок, преподанный нам талантливым писателем.
</span>
Фантастика в том что когда дед плясал его место не пускало.
Жил-был царь Дадон. В молодости он был отважным воином, но, когда состарился, решил перестать воевать. Однако теперь соседи стали нападать на царя. Выручил Дадона мудрец, который подарил ему волшебного золотого петушка. Птица должна была охранять границы царства-государства. На радостях Дадон поклялся подарить мудрецу всё, что тот только пожелает. К сожалению, царь нарушил обещание. И вместо того чтобы отдать мудрецу красавицу шамаханскую царицу, убил старика. За мудреца "отомстил" золотой петушок: он слетел со спицы, клюнул неблагодарного царя в темя. Тот охнул и умер.
Про что ты хочешь?
Может в стиле книги?
Земля завжди була мірилом багатства та гідності селян. Якщо селянин мав свою землю, він вважався заможним і працьовитим, якщо ж не мав, був холопом, якого ніхто не поважав й усі знущалися.У повісті «Земля» О. Кобилянської зображена зла влада землі над людьми. В основу сюжету покладено факт із реального життя. Родина Федорчуків усе життя тяжко працювала на землі. Івоніка Федорчук колись не мав землі, але тяжко працюючи в наймитах, нарешті купив власну землю. Він її дуже любить, увесь час подумки розмовляє з нею. Івоніка та його дружина Марія всі сили витратили, працюючи на землі для того, щоб вона перейшла до синів, яких батьки прагнули бачити багатими і щасливими.Старший син Михайло був спокійний, працьовитий, любив землю. З нього мав вийти гарний господар. Але його забрали в рекрути, він залишив наречену Анну.Молодший син Сава був ледачий і байдужий до землі. Він покохав двоюрідну сестру Рахіру, ледачу й підступну. Допомагаючи батькам, Сава поступово зрозумів ціну землі. Рапіра підмовила його вбити брата, аби земля дісталася йому.Коли Михайло повернувся додому на місяць, батьки виказали йому особливу шану, і Сава розлютився. Він убив брата. І хоч суд його виправдав і він одружився з Рахірою, щастя він не мав. Батьківська земля йому не дісталася, тож він пішов у наймити.Коли Івоніка Федорчук дізнався, що Анна чекає дитину від Михайла, він розлютився, бо вважав це зазіханням на його землю. Анна збожеволіла, новонароджені близнюки померли. Але вона здолала все, одужала ,одружилася й народила сина.Тоді вже Івоніка зрозумів, що був рабом землі та зненавидів її. А до Анни поставився як до родички, відписав шматок землі її синові, щоб він ніколи не спокусився вбити когось за неї.При змалюванні села на початку повісті О.Кобилянська показує наближення біди. Увесь пейзаж пройнятий гнітючістю трагедії, назріванням драми. Земля в повісті виступає як жива істота. Вона щедра годувальниця, але й велика сила, що керує вчинками людей.<span>О.Кобилянська дуже правдиво змальовує селянство з його індивідуалізмом. У вуста Івоніки вона вкладає головну ідею твору: не людина володар землі, а навпаки. Саме через слабкість одних людей, їхню жадібність, ледарство, зводиться нанівець любов до землі та багаторічна праця інших. Саме через людські моральні вади трапляються вбивства через майно. Люди забувають, що найголовніше в житті – не багатство, а духовна чистота і працелюбність. </span>