Образ головної героїні роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є суперечливим в своїй органічній єдності. Якщо виходити з епіграфа, поставленого автором до свого твору: «Мне отмщение, и аз воздам», то Анна є героїнею «негативною», що порушила свій «супружній» обов’язок і була за це покарана долею. Так робить Толстой і в плані сюжетному, привівши свою головну героїню до самогубства. Разом з тим і порушення Анною свого сімейного обов’язку є в творі російського письменника цілком обгрунтованим та неминучим, і не тільки з точки зору характеру Анни, а й з точки зору всіх обставин, теж всебічно представлених в романі.
Анна - натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства. Полюбивши Вронського, вона повністю віддається цьому почуттю і не може й не хоче, навіть зовні, обмежитися в даному разі рамками лише звичайного світського роману, яких в її дворянському середовищі було чимало, і на які світська публіка дивилася «крізь палвці». Кареніна - свого чоловіка. Анна ніколи не любила: заміж вийшла, може, без прямого примусу, але й не за велінням серця. її чоловік ніколи не був для неї справжнім авторитетом, не був і другом, якого б вона поважала, з яким би рахувалася, якщо й не кохала його.
Анна могла наважитися на розрив, навіть на розлучення офіційне із своїм чоловіком, але не ціною відмови від свого сина. Будучи добропорядною жінкою, яка звикла до поваги до себе з боку оточуючих, Анна тяжко перенесла зневагу, виявлену їй світським середовищем, після розриву з Кареніним. Якщо б вона не мала власної гордості як жінка і як людина, вона б більш-менш терпеливо зносила зневагу оточуючих і те, що любов Вронського до неї поступово згасала.
<span> Але зрозумівши те, що становище її стало безвихідним - Вронський не тільки вже майже не любить її, а й сприймає зв’язок з нею як непереборний тягар; Каренін ніколи не віддасть їй сина ї не дасть навіть можливості з ним бачитися, а її становище добропорядної жінки безповоротно втрачено - Анна кінчає життя самогубством, хоч і грішить в даному разі ще раз, занапастивши власну душу і покинувши сиротами двох своїх дітей: сина і зовсім маленьку дочку.</span>
Образ Соломії – досить оригінальний, але в певній мірі життєвий. Історичні умови життя українського народу в той час, який описаний в повісті, відповідали дійсності, події були правдиві, та й жінки, такі як Соломія, насправді існували і навіть були певним типом. У середині XIX століття багато хто з кріпаків, не витримавши знущань панів та принижень кріпацтва, вдавалися до рішучих дій і виборювали собі свободу навіть ціною власного життя. Були й такі, хто своє власне життя віддавав заради свободи інших. Саме такою була і Соломія, яка віддала своє життя заради визволення із неволі свого коханого.
<span />
Ну в стихе розказывается о аисте который защищал
своих детей и делал все во благо им. Вторичные личности говорят что нельзя трогать аиста и его детишек , нельзя его убивать
Аист это вообще символ счастья и благополучья. В этом произведение проситься что бы аист, именно аист дал хорошый урожай, а потом люди отблагодарят его за это. Основная мысль как я поняла, то это рассказать о добродушее лирического героя и аиста.
ну как-то так но ты допиши еще что
там
тебе
нужно, а то я не очень поняла.
Висловлювання на тему "За що Україна вдячна Шевченку":
Тарас Шевченко - національний герой України, символ свободи та боротьби за незалежність. Україна вдячна Шевченку за його творчість та суспільну діяльність. У своїх творах Шевченко завжди торкався важливих тем. Йому боліло те, що народ український потерпав у неволі. Тарас Григорович завжди оспівував волю та незалежність України.
Століття потому твору Шевченка лишаються актуальними: "Борітеся - поборете, Вам Бог помагає!" І сьогодні наш народ звертається до віршів видатного отця української літератури, шукає у них поради та відповідей на болючі питання державності. Твори Шевченка надихають, нагадують про те, що ми - єдине ціле, спонукають до боротьби та гармонійного співіснування на рідній землі.
Ігор Калинець «Веселка» аналіз вірша
Тема: зображення веселки — української дівчини, яка своєю красою і чарівністю захопила князенка соняшника.
Ідея: уславлення веселки — дівочої краси, стрічки веселки, наче стрічки українського віночку; казкового кохання.
Основна думка: веселка є відображенням чарівної краси українських дівчат. .
Художні засоби “Веселка”
метафора: «надягла веселка», «веселка взяла… і пішла», «соняшник перестрів», «веселка поміряла»;
порівняння: «як у свято»;
епітет: «золотий черевичок»;
риторичний оклик: «Поміряла веселка — якраз, на ніжку!».