Йшли ми якось із дідом полем додому. А навкруги така тиша благословенна,
що чутно шелест кожного колоска. І тоді дідусь пошепки,
щоб не поторбувати цю ідилію питає в мене
-Чи знаєш ти, онуко, про що колосся в полі шелестить?
-Діду, та хіба ж воно не від вітру шелестить?
-ні, це колоски розмовляють між собою. І лиш тільки уважна, терпляча людина може
почути ту розмову. Розповідають вони один одному легенди про кохання, людську працю,
великі битви.
-Дідусю, а ти чув їх розмови?
-чув. одну чи дві.
-розкажи, будь ласка.
-ну, добре. Було це дуже давно. Жили по-сусідству маленькі дівчинка та хлопчик.
Звали їх Марічка та Іванко. З дитинства вони дружили, гралися один із одним.
І обидва вони сильно любили працювати на землі та піклуватись про різні рослини.
Батьки підтримували дітей та усіляко допомагали їм. Та одного дня батьки розповіли
їм сумну новину: гілочки маленької вишеньки, яку діти посадили лише рік тому,
поламав вітер і, наврядчи, радуватиме вона їх своїми плодами. Діти засмутились,
але не здалися вони стали ще більше піклуватись про вишеньку. Кожного дня навідувались до неї,
поливали її, лікували і просто розмовляли із бідним деревцем. І через деякий час
стала вишенька одужувати, потроху розправляти свої змучені віти. А діти не переставали
навідуватись до неї, продовжували розповідати їй власні казки та оповіді. І отак
завдяки їх піклуванню та любові до маленького дерева, через рік раділи діти
із батьками першій вишенці, а згодом і другій... А Марічка з Іванком продовжували
навідуватись до своєї вишні. Так і виросли разом маленькі вишенька, Марічка та Івнко.
А із маленької любові до дерева виросло велике кохання Марічки до Іванка. І досі
їх діти грають під тією вишнею, а Марія з Іваном відпочивають у її затінку
та згадують своє дитинство.
-Гарна історія, розкажи ще.
-Е ні. Наступну казку розкажи ти мені.
-Яку?
-А ти послухай про що тобі колосся розкаже...
...Я вже виросла, проте досі, коли йду поряд із полем, згадую ті казки з дитинства та прислухаюсь, може почую ще якусь легенду чи казку...
Дружба — це найцінніший скарб» — говорить народна мудрість. І це насправді так. Я вірю в справжню дружбу. Друг — це той, хто тебе розуміє, з ким ти ділишся таємницями і впевнений у тому, що твої секрети не стануть надбанням оточення наступного ж дня. З другом можна весело проводити час, відвідуючи дискотеку, слухаючи музику. Друг допоможе, дасть пораду.Як добре було в дитинстві гратися з друзями в піску, ліпити пасочки, будувати гаражі, замки. І тоді всі тобі друзі, бо допомагають, діляться совочком чи дають покатати машинку, проїхатись на велосипеді. Але в якийсь момент раптом помічаєш, що машинка у Вані найдосконаліша, а у Роми машинка ще з пультом керування, вдало розвертається, у Каті лялька найдорожча. Саме тут і робиться той перший крок у виборі друга; всі хочуть товаришувати з тим, у кого найкращі іграшки. І вже в дитинстві ти чуєш від батьків настанови; «Не грайся з Олею, бо вона…» Це так батьки піклуються про наше майбутнє, допомагають вирішити проблему вибору друга. У школі знову ж таки друг той, хто дає списати, хто допомагає з підготовкою до контрольної з хімії, де не спишеш.Кажуть, що справжній друг пізнається у біді, у випробуваннях. Та не хочеться вірити, що лише лихо спроможне відкрити справжнє обличчя друга. Невже власне серце не підкаже, що саме він — та людина, єдина у цілому світі, здатна без зайвих слів тебе зрозуміти, підтримати, захистити від негараздів.Як же вибрати того єдиного і тільки твого? Думаю, що відповідь криється у простій істині: перш за все треба бути самим собою, щирим, відвертим у стосунках з людьми. Тільки тоді ти можеш розраховувати на те, що привернеш увагу людини зі схожим характером, звичками, уподобаннями. Їй буде цікаво з тобою, а тобі — з нею.Друг може пожертвувати чимось заради друга. З героїв п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка» можна брати приклад. Микола віддав усі зароблені гроші Петру, щоб той одружився і був щасливий з Наталкою. Ці персонажі вчать нас дружби, вірності, взаємності, вміння, переборювати труднощі.Я впевнена, що дружба існує, а вірні друзі є, бо сама маю подругу. У нас багато спільного: погляди, звички, прагнення. Ми весь вільний час проводимо разом. Я ціную в подрузі щирість, доброту, відкритість. Дружба — це взаєморозуміння і взаємоповага.
Плаксун:злий,хитрий,жадний
лоскотун:добрий,хоробрий,веселий
МОЄ МИШЛЕННЯ НАД ТВОРОМ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ДУЖЕХЕ ХОРОШЕ
Людина щаслива у праці, у творенні чогось нового, доброго і корисного. Мірилом для кожного з нас є власна совість. Немає значення чи ти поет, чи художник, чи вчитель, чи лікар, чи простий селянин. Праця повинна бути чесною. В. Крищенко пише: Поміж гучних фанфарних нот Проходить істина без крику. Нас піднімає до висот Лиш праця − чесна і велика. Дуже вдало сказав Борис Грінченко: Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Щоб робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав. Лише чесна і самовіддана праця можуть зробити кожного з нас щасливими. Українці − дуже працьовита нація. Ще з давніх часів про нас говорять як про добрих хліборобів. Хоч праця на землі − важка, проте вона − чесна. Які чудові слова В. Симоненка: Праця людини − окраса і слава, Праця людини − безсмертя її. Наш час ставить нові вимоги до праці. Та все ж ми повинні так відноситися до праці, щоб вона була для нас внутрішньою потребою. Г. Сковорода ще у далекі часи підносив ідею природної праці. Він обстоював думку про те, що праця з нахилом, за покликанням, за здібностями приносить щастя людині і користь суспільству