"Наталка Полтавка" — "світла незаймана квітка народної поезії". Написана п'єса майже 180 років тому, але й досі чарує нас своєю красою. Максим Рильський сказав, що "таємниця живучості "Наталки Полтавки" в глибокій сердечності, у немеркнучім і чистім, як день, сяєві життєвої правди". І я відчула цю сердечність і чистоту, сяйво людської душі, відданість великому коханню в образі Наталки. Це моя улюблена героїня п'єси. Наталка — проста українська дівчина. Всі характеризують її як добру, розумну, дотепну. "Золото — не дівка!.." "...Яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить", — так сказав про Наталку сільській виборний. У селі всі матері ставлять своїм дочкам за взірець Наталку. Про себе Наталка співає: Не багата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду. Мені сподобалась Наталка своєю глибокою вірністю у коханні. Чотири роки не має вона від милого жодної звісточки, але продовжує його кохати, чекати. Чотири роки жде не діждеться вона повернення свого милого Петра: Петре! Петре! Де ти тепер?.. Я тебе любила і тепер люблю... Вернися ж до мого серця!.. До Наталки постійно сватаються і волосний писар, і дяк, і підканцелярист, і "многії другії". Але вона "многим женихам піднесла печеного гарбуза". Мати Горпина Терпилиха не схвалює цього. Щастя мати і дочка розуміють по-різному. Терпилиха не спроможна терпіти злиднів, на її думку, краще вмерти, ніж жити в бідності. Сватався до Наталки і багатий возний. Розумна, з почуттям власної гідності, Наталка відповідає: Гріх вам над бідною дівкою глумитися! Моє багатство єсть моє добре ім'я. Наталка хоче жити за велінням серця: "Серце не вважає, — співає вона, — кого раз полюбить, з тим і помирає". Мати постійно плаче, дорікає Наталці. І Наталка задля спокою матері вирішила подати возному рушники. Вона і досі любить Петра, але каже ненці: "Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести". Як треба було шанувати свою матір, щоб піти на таке. Це драма серця Полтавки. Наталка розуміє, що це не принесе їй щастя, тому що коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то "така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою". Для Наталки сім'я — це єднання двох сердець: "жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному". Наталку Полтавку покохав чесний, працьовитий, безкорисливий, здатний на самопожертву заради іншої людини Петро. Смілива, рішуча дівчина каже: "Не треба лиш грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко..." Возний зрозумів, яке сильне, палке почуття у Петра з Наталкою і він відступився: "Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною". З'єдналися два люблячих серця. Терпилиха благословила молодят на подружнє життя. Одна з виконавиць ролі Наталки сказала: "Наталка Котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ше не одне покоління людей..." Я згодна з цим висловом. Наталка приваблює нас духовною красою, щирістю, пісенністю, вмінням любити, бути вірною своїм почуттям.
Сказка про музыкальный инструментМногие сказки начинаются с привычных слов «жили-были…» Вот и наша сказка про музыкальный инструмент начинается так же. «Жила-была скрипка…» Почему именно о скрипке идёт речь в сказке? Потому что скрипка зачастую не только выступает в качестве солиста в оркестре, но и потому, что звуки она издаёт просто волшебные.
Сказка «Большая скрипка»
Автор: Ирис Ревю
Жила-была скрипка. Она была красива, нет, просто восхитительна! Фантастична, изящна, неповторима. Её струны имели свою неповторимую звуковую окраску. А смычок был просто волшебным!
Все музыкальные инструменты ценили и уважали скрипку. Но ей хотелось большего. Скрипка стремилась быть королевой!
— Мы любим и дорожим тобой, скрипка, но ты мала для того, чтобы стать королевой.
— Я — мала? – подумала скрипка. — Что же мне надо сделать для того, чтобы вырасти?
Скрипка продолжала играть на концертах. Она звучала в больших и малых залах. Все хвалили и восторгались ей. Долгие годы скрипка гастролировала.
И вот однажды она попала в руки к одному скрипачу. Он долго любовался скрипкой, а затем начал играть.
Какая это была музыка! Прохожим казалось, что звуки эти – не дрожание струн под властным смычком в руке скрипача, а звуки неба, тихие и нежные, как нежна далёкая голубая лазурь… Все восхищались скрипкой и музыкантом, умевшим покорять души людей нежным прикосновением смычка к тихо и печально дрожащим струнам.
…А музыкальные инструменты всё-таки выбрали скрипку королевой! Ведь она выросла. Она выросла духовно! У неё появилось что-то такое, что особенно трогало душу. С годами скрипка обрела душевное равновесие и веру в себя.
Зовнішність Івана Сили: «Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. »
Працьовитість: «Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників».
Ощадливість: «Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою».
Чуйність: «Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці».
Упертість: «Та Іван був упертий від народження. А тому мучився, але їв, як і доктор. Брякусу це сподобалося.»
Віра в Бога: «Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже, поможи!»