неандерталець 1 000 000 000 років до н,е
Царь Дарий отправил военный флот для покорения Эллады.Летом 490 г. до н.э. гонец из прибрежного селения принёс в Афины страшную весть: “В Марафонской бухте показались корабли персов. Вооружайтесь!”Все способные сражаться встали в строй. На должность стратега (военачальника) Народное собрание избрало Мильтиада, хорошо знавшего военные приёмы персов. 200тыс. пешее войско двинулось навстречу врагу.За помощью послали в Спарту. На второй день пути афинской скороход прибежал в Лаконию. “Не дайте поработить древнейший в Элладе город! — обратился он к спартанцам. Те обещали помочь, но позже, т.к. у них был старинный обычай до полнолуния не выступать в поход. Остальные греки тоже не помогли. Лишь пограничный с Аттикой город Платеи отважился на борьбу и прислал отряд воинов.От Марафона до Афин около 40 км. Когда греческое войско достигло холмов, окружающих Марафонскую бухту, стали видны обширный лагерь и вытащенные на берег корабли. Временами слышалось ржание коней и звуки речи чужеземцев.Персов было намного больше.Мильтиад преградил путь врагам в Афины, но спуститься на равнину, удобную для персов, поостерёгся. День шёл за днём. Наконец, персидский военачальник решился на опасный шаг. Ночью часть персидского войска, включая конницу, была посажена на корабли. План был прост: обогнуть Аттику и ворваться в Афины. Другая часть войска осталась на равнине.Узнав об этом Мильтиад отважился на сражение.<span>В ожесточённой схватке эллины обратили персов в бегство и погнали их к морю. 7 кораблей захватили греки. На остальных персы взяли курс на Афины, но греки оказались там раньше. Персы не стали испытывать судьбу и уплыли прочь.
Не за что!
</span>
Майже півстоліття тривала літературна діяльність І. Нечуя-Левицького — одного з найкращих українських письменників. За цей час він написав близько шістдесяти художніх творів, у яких змалював життя різних верств українського населення: селян, міщан, заробітчан, інтелігенції, попів, ченців та інших.
Найкращими творами І. Нечуя-Левицького заслужено вважаються ті, у яких він показав життя українського селянства за часів кріпацтва. «Одне лиш знаю: біль за людей завжди тяжко мене палив», — писав І. Нечуй-Левицький.
Одним із найбільших творчих досягнень письменника є його повість «Микола Джеря», написана у 1878 році. Починається повість чудовим описом природи, де замальовуються річка Роставиця і село Вербівка. Далі разом із письменником ми простуємо стежкою і потрапляємо у село. Звичайне українське село за часів кріпаччини. Тут ми зустрічаємось із головним героєм повісті — кріпаком-бунтарем Миколою, перед нами проходять образи батька та матері героя, його дружини Нимидори, односельчан.
Тяжкими, нестерпними були умови життя селян-кріпаків. З ранку до вечора змушені вони були працювати на пана. Селяни відробляли три дні панщини, потім так звані згінні дні, шарварок. Людське жито стояло й осипалося — його ніколи було жати, — а селян все гнали й гнали на панщину. Жінкам з літа до осені також давали відгодовувати панських каченят, яких вони змушені були годувати за свій кошт. А в довгі зимові вечори дівчата та жінки повинні були прясти панові прядиво. Все це селяни мусили робити й слухати пана. А за найменшу непокору били, як це сталося з Миколою та його батьком. Батько Миколи — Петро Джеря — усе життя покірно робив на пана, але це не врятувало його від панських канчуків. Виснажений непосильною працею, Джеря передчасно помирає. «Вся його сила пішла на чужу користь, на чужу кишеню, — на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки».
<span>Не кращим було життя і в молодшого покоління — Миколи й Нимидори. За свою правду Миколі неодноразово доводилося відчувати на своїй спині панські канчуки. Не минула цього й Нимидора, яка на третій день після пологів встала з ліжка, але не пішла на панщину, за що її й ударив осавула нагайкою по спині. Микола часто замислювався над тим, чому існує така несправедливість. «Він усе думав, нащо Бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби».</span>