результат Куликовской битвы Потери Источники тех лет сообщают, что русские войска потеряли более 500 бояр, потери рядовых воинов не уточняются – “без счета”. Дружинники потеряли 253 тыс. человек, осталось 50 тыс. Потери Мамая, согласно тем же источникам, составляют 800 тысяч, но есть оценка в 1.5 млн (!) погибших ордынцев. Согласно современным источникам, потери русского войска составляют, по данным историка Разина 25-30 тыс, по данным историка Кирпичникова примерно 5-8 тыс рядовых воинов и около 800 бояр. Есть версия, согласно которой воины князя Ягайло добивали раненых русских воинов в обозах. Убитых в битве хоронили с 9 по 16 сентября. Политические последствия Куликовская битва и ее значение таковы: русские княжества освободились от ордынского владычества на два года. В 1382 году хан Тохтамыш вернул русские княжества под власть Орды. Итог Мамая таков: он бежал с остатками войска в Крым, но был убит Тохтамышем в 1380 году. Один наследник его части Золотой Орды был убит, других конкурентов для Тохтамыша не было. Есть мнение, согласно которому Куликовскую битву выиграл именно Тохтамыш. Он победил Мамая, который фактически возглавлял часть Орды и объединил всю орду под своей властью. Также он заставил русские княжества платить дань, что не делалось с 1374 года. По сути, два врага Тохтамыша ослабли, а после сражения он разбил их поодиночке. Также ее значение для русских княжеств состояло в том, что они получили опыт объединения, поэтому они под правлением московских князей стали грозной силой в борьбе с правлением ордынцев.
Источник: https://obrazovanie.guru/istoriya/kratkoe-opisanie-kulikovskoj-bitvy.html obrazovanie.guru © Главный образовательный портал
Ярослав Мудрий (978—1054)
Перш ніж стати Великим князем Виївським, Ярослав княжив у Ростові та Новгороді. Лише у 1025 році Ярослав остаточно затвердився в Києві і став «самовладарем» на Русі. Із цього часу великий князь відмовився від ролі полководця і став одним із найвидатніших просвітителів східнослов’янського світу і політиком, який підніс на нечувану висоту авторитет Давньоруської держави.
Велич Ярослава полягала не в політичних успіхах і не у вдалих війнах, а в його невтомній праці, спрямованій на внутрішній устрій руських земель. Князь доклав чимало зусиль для подальшого поширення християнства на Русі, а для цього були необхідні освіта і підготовка руських священнослужителів. Він заклав храм святої Софії, пишно прикрасивши його фресками та мозаїкою; там же було зведено монастирі Святого Георгія і Святої Ірини. Прообразами цих будівель слугували споруди Константинополя і Єрусалима.
За часів Ярослава широко перекладалися слов’янською мовою рукописні грецькі книги. Князь був пристрасним книголюбом, скуповував сувої та рукописи і віддавав їх у бібліотеку Софійського собору, яка була доступною для загального користування. Для поширення грамоти він повелів духівництву навчати дітей, і деякі училища того часу налічували до трьохсот учнів. При Ярославі було складено «Руську правду» — збірник законодавчих настанов, які діяли на Русі. Він будував нові міста, захищав торговельні шляхи від кочівників, розвивав відносини із Заходом.
<span>Ярослав помер у Вишгороді під Києвом у віці 76 років, ще за життя розподіливши київські володіння між синами. У своєму заповіті мудрий правитель застеріг своїх спадкоємців від суперечок і міжусобиць і заповів жити у братній любові.</span>
Есть только одна ситуация, в которой, говоря о триумфальном марше Красной Армии через Польшу, можно употребить определение "освобождение" не ставя его в кавычки. Речь идет, разумеется, о немецких концлагерях. Хотя часть из них НКВД сразу же приспособило для собственных нужд, они действительно были освобождены советской армией. Однако Польша, бесспорно, освобождена не была. Польшу освободили сами поляки: на 45 лет позже, в 1989 году.