Читаючи твори Г. Сковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.Однією з головних ідей філософії Сковороди була ідея так званої сродної праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнє задоволення, бо його батьки — звичайні селяни — змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Г. Сковорода висловив у своїх творах, та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця.На жаль, тогочасне суспільство зовсім не зважало на природні нахили людини. Коли дитина народжувалася в бідній селянській родині, майже упевнено можна було сказати, що все своє життя вона працюватиме на землі. Коли ж дитина з’являлась на світ в родині ремісника, вона також, скоріше за все, ставала ремісником, переймаючи від батька його професію, те саме стосувалося духовенства тощо. У східних країнах, зокрема в Індії, протягом багатьох сторіч існував кастовий поділ суспільства. Наприклад, були ремісники, торговці, воїни, духовенство. Отже, дитина від народження не могла змінити своєї кастової приналежності, змушена була з малих років пізнавати часто нецікаву для себе справу. Але що робити, коли син воїна не має бажання братися до зброї, прагне життя спокійного і усамітненого, має хист до мистецтва. Або коли майбутній церковник знаходить розраду і щастя в щоденній праці на землі, в створенні чогось матеріального, у відчутній допомозі людям? Відповіді на це питання не було. Звісно, в українському суспільстві такого явного поділу за кастами не було, проте ця проблема поставала дуже гостро.Григорій Сковорода помітив таку несправедливість і обміркував шляхи її подолання. Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.<span>Ідея сродної праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад, але, за великим рахунком, все лишилось, як і було. Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєю справою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Я думаю, таким людям варто було б звернутися до творів Г. Сковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно…</span>
Хоч Павлусеві і таланило майже в усьому, але особисто я б такого щастя не захотіла. <span>В родині Павлуся усього було доволі, а Павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. Вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. І виріс Павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. Якось Павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а Павлусь вже заснув. Саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. Невдовзі помер і батько Павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. Багатство так і йшло до Павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. Павлусь увесь час тільки спить та їсть, н�..... </span>
Тема: розповідь поета про необхідність праведного життя для людини. Ідея: висловлення впевненості у тому, що «не встануть з праведними злії з домовини». Основна думка: «Діла добрих обновляться / Діла злих загинуть»
"Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними" - ций крилатий вираз приписують кільком мудрецам, але, хто б це не сказав, він був правий - певною мірою. Проходять сторіччя, і змінюються суспільства, люди, їх світогляд. Те, що вважалося безумовною істиною сто років тому, зараз істиною може не бути. Але є речі, які не застарівають і нікроли не застаріють. Деякі ідеї, виказані кілька сотен років тому, залишаються актуальними і сьогодні.
В цьому можна переконатися, якщо перечитати твори Григорія Сковороди, що жив і творив у 18-му сторіччі. Він був знаним просвітителем-гуманістом, поетом, письменником, педагогом та мудрим мандрівним філософом. Спілкування зі Сковородою вплинуло на ціле покоління освічених українців.
Сковорода був переконаний, що цінність людини визначають не її зовнішні якості, такі як, наприклад, багатство, а внутрішні - справедливість, розум, милосердя, великодушність. Це твердження є істиною і тепер. На думку Сковороди, для будь-якої людини свобода є надзвичайно важливою. Будь-хто погодиться з цим і зараз.
Григорій Сковорода вважав, що людині важливо "пізнати себе" для того, щоб усвідомити особливості свого характеру, виявити свої здібності і обрати "сродну працю" - такий рід діяльності, до якого найбільше схильна конкретна людина. Така праця є важливою умовою щастя. Хто заперечить це твердження? Воно є і завжди залишиться істиною.
"Святість життя полягає в робленні добра людям", - писав цей мудрий філософ. Сковорода спирався у своїй філософії на Біблію, але не любив лицемірства і церковної схоластики, тому служителі культу його не любили. Але народ любив: його твори, що поширювалися у списках, попадали навіть під стріху селянських хат. Через десятиріччя після смерті філософа селянський син Тарас Шевченко буде "списувати Сковороду" у саморобну книжечку.
І. Нечуй-Левицький та П. Мирний дуже добре володіли словом та були справжніми знавцями свого народу. Ці письменники дуже влучно змальовували типові характери нашого народу. Окрім цього, обидва з авторів мали чітку суспільну позицію, сміливо відстоювали свою думку навіть у сфері політики.
І П. Мирний, і І. Нечуй-Левицький дуже добре знались на психології людської душі. Так, П. Мирний започаткував жанр соціально-психологічного роману. З особливою майстерністю він створював образи у творі «Хіба ревуть воли..», зобразивши емоції та переживання своїх героїв. У «Кайдашевій сім’ї» І. Нечуй-Левицький також звертається до людських характерів. Він змальовує цілу галерею різноманітних образів: Кайдашиха, Мотря, Карпо та Лаврін. Всі ці люди дуже різні.
Отже, обидва письменники мають чимало спільних рис. Зокрема їх єднає бажання зобразити людські душі та віднайти особливі характери. Окрім цього, письменники мали однакову життєву та громадянську позицію, яка була непохитною до кінця їхніх днів і знайшла відображення у їхній творчій манері.