Прочитай його декілька разів а потім вчи так легше запам'ятається
Яскравою сторінкою в історії української культури XIX ст. є професійний український театр корифеїв(Корифей — заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури), куди входила ціла плеяда талановитих майстрів сцени (Іван Карпенко-Ка-рий, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська та ін.), чиї імена увійшли в золотий фонд історії вітчизняного мистецтва. Цей театр був створений у 1882 році Марком Кропивницьким і завоював велику популярність не лише в Україні, а й за її межами. Його виступи в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі перетворювалися на свята української культури.
Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобіле-вичів, яка дала світові неиеревершених драматургів, акторів, організаторів професійних театральних труп (колективів). Це відомий український драматург і актор Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий), театральні режисери й актори Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський), Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська-Барілотті). Театральні псевдоніми Тобілевичі взяли від батька і матері: Іван обрав собі псевдонім, складений з імені батька Карпа та прізвища улюбленого героя з п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого (Карий); Микола і Марія взяли дівоче прізвище матері (Садовські), а Панас — назву містечка Саксагань, де народилася мати (Саксаганський).
Вважають, що найталановитішим у сім'ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва.
<span>Народився Іван Тобілевич 29 вересня 1845 року в селі Арсе-нівці поблизу Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) в родині управителя поміщицьких маєтків. Мати мала великий вплив на дітей і прищепила їм любов до українських народних пісень, звичаїв та обрядів, театральних вистав, віршів Тараса Шевченка.</span>
Приказки: 1)Життя прожити не поле перейти; 2)Без їжі і віл не потягне; 3) <span>Пташка красна своїм пір'ям, а людина — своїм знанням.
Загадки: 1) Голка з ниткою в руці в кого завжди? (У шевця); 2)Вдень ковбасою, вночі - кишкою. (Панчоха); 3) Зуби є, а рота нема. (Гребінець).
Прислів'я: 1)Робота сама за себе скаже; 2) Де незгода, там часто шкода; 3)Слово не стріла, а глибше ранить.</span>
Романтизм – прагнення до природного, викликане бажанням романтиків порвати з нормами, приписами класицизму, який різко розмежовував високий і низький стилі, трагічний і комічний.
<span>У романтиків були різні філософські та політичні переконання та естетичні смаки. Особливості романтичного мистецтва є переважання в ньому суб’єктивно-ліричного початку і зображення духовних переживань особистості. Романтична лірика – це, переважно, лірика настрою. Новаторство романтизму полягає в полеміці з основоположними ідеями просвітницької естетики.
</span><span>Ідеалом романтичної особистості стає свобода, хоча вона веде до загибелі. Характерними стилістичними прикладами романтизму стають гротеск і іронія.</span>
<span><span>Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
</span></span>