В невеличкому районі на захід від площі Вашінгтона вулиці показилися й розбились на вузькі смужки, що називаються проїздами. Ці проїзди утворюють химерні кути й повороти. Там одна вулиця перетинає навіть сама себе разів зо два. Якомусь художникові пощастило відкрити надзвичайно цінні властивості цієї вулиці. Уявімо собі, що збирач боргів з рахунком за фарби, папір та полотно, йдучи цим маршрутом, раптом стрічає самого себе, коли він уже повертається назад, не діставши в оплату жодного цента!
Отож люди мистецтва незабаром налетіли в старий чудернацький Грініч-Вілідж упошуках вікон, що виходять на північ, гостроверхих дахів XVIII століття, голландських мансард і низької квартирної платні. Потім вони притягли туди з Шостої авеню кілька олов'яних кухлів та одну-дві жаровні й утворили «колонію».
<span>Данное стихотворение было написано в начале 1837 года.</span>
Не пали контору)))тримс еду аз не говори никому
Тема: бессмертие творчества.
Главная мысль. Все бренно на этом свете: и живое, и неживое. Бессмертно лишь творчество.
Метафоры: поочередно к вечности бегут/ вся 2я строфа/ резец годов у жизни на челе за полосой проводит полосу/ ложится под разящую косу/ но время не сметет мойе строки.