Аргонавты, геракл, прометей,делал и икар,тезей,орфей и эвридика.Но это не все это те которые я знаю.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
(с) В. Сосюра "Любіть Україну"
Україна - це наш спільний дім. Україна - приємний, ласкавий і такий домашній ґанок, на якому збирається вся родина-народ, щоб допомогти один одному чи отримати схвалення. Україна - це наш дім, наша душа і наше серце.
По-перше, всі ми український народ, який має спільну історію, спільні проблеми й спільне майбутнє. Ми ніколи, хоч які б не були невзгоди, не забудемо нашу спільну неньку Батьківщину. Звичайно, знайдуться ті, хто буде взагалі кричати, що ми не Україна, а Окраїна, що взагалі не люд, але не треба звертати увагу на тих, хто просто заздрить нашому братьскому духу й любові до країни.
Як казала Леся Українка:
...Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є - дорога, явори,
усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори...
І дійсно, це так! Це дійсно так! Адже де ще такі лани, де ще такі гори, ліси і степи? Все це поєднанно в одну картину, що міститься в Україні. І кожний українець може з упевненістю казати, що Батьківщина - це його домівка. Саме тому, по-друге, через цю ниточку, яка дуже міцна й не порветься з часами, треба величати Україну спільною домівкою.
Отже, попри те, що вороги намагаються нас розділити, знищити в нас зірнівки любові, у нас ніколи не зломиться дух патротизму, дух у віру кожного з нас і у те, що Україна - наш спільний дім.
СТАРЫЙ УЛИЧНЫЙ ФОНАРЬ
<span> Слыхали вы историю про старый уличный фонарь? Она не то чтобы так уж занятна, но послушать ее разок не мешает. Так вот, жил-был этакий поч- тенный старый уличный фонарь; он честно служил много-много лет и наконец должен был выйти в отставку. </span>
<span> Последний вечер висел фонарь на своем столбе, освещая улицу, и на ду- ше у него было как у старой балерины, которая в последний раз выступает на сцене и знает, что завтра будет всеми забыта в своей каморке. </span>
<span> Завтрашний день страшил старого служаку: он должен был впервые явиться в ратушу и предстать перед "тридцатью шестью отцами города", ко- торые решат, годен он еще к службе или нет. Возможно, его еще отправят освещать какой-нибудь мост или пошлют в провинцию на какую-нибудь фабри- ку, а возможно, просто сдадут в переплавку, и тогда из него может полу- читься что угодно. И вот его мучила мысль: сохранит ли он воспоминание о том, что был когда-то уличным фонарем. Так или иначе, он знал, что ему в любом случае придется расстаться с ночным сторожем и его женой, которые стали для него все равно что родная семья. Оба они - и фонарь и сторож - поступили на службу одновременно. Жена сторожа тогда высоко метила и, проходя мимо фонаря, удостаивала его взглядом только по вечерам, а днем никогда. В последние же годы, когда все трое - и сторож, и его жена, и фонарь - состарились, она тоже стала ухаживать за фонарем, чистить лампу и наливать в нее ворвань. Честные люди были эти старики, ни разу не об- делили фонарь ни на капельку. </span>
<span> </span>