Это появилось ещё издавна. Откуда ты думаешь вот эта фигня про то что можно вечно смотреть на три вещи. Вода всегда успокаивает, а образ моря, неподвластный, неукротимый, огромный и бескрайний заставляет почувствовать себя полностью свободным. В стихе автор прощается с морем, как со свободной жизнью и свободным творчеством из-за строгой цензуры при новом императоре. Почти все стихи Пушкина этого времени политические
Ответ,на самом то деле,лежит на поверхности. Если бы вы читали,то отметили для себя,что этот самый Иван Денисович был сослан в лагеря на каторгу под ПРЕДЛОГОМ измены родине. Это ли не показатель тоталитаризма в чистом виде? Военное время,человек заплутал в бескрайних лесах нашей обширной страны, а его за это признали врагом народа,и не его одного! Множество таких случаев можно наблюдать,если хоть немного проникнуть в историю тех времён. Образ Ивана Денисовича,как не странно, довольно таки чистый. Он с благородством относится к жене и детям,просит их не присылать посылок,зная,что они сами живут в проголодь. Довольствуется тем,что есть: дополнительной порцией,табаком,шпателем и найденной "железке",которая могла бы пригодиться для башмачного дела, и которую,на удивление, не нашли у него при обыске.
Повторением восклицания "Какая ночь!" поэт старается усилить передачу переполнявших его эмоций, которые возникли при созерцании происходящего вокруг него в это время суток. Автора, наблюдающего за звездами, березами, слушающего соловьиные трели, переполняет восторг. Одновременно в душе поэта присутствует печаль. Первый ее отголосок мы находим в слове "тревога", что слышится в песне соловья, а дальше в последних строках четвертой строфы: "Опять к тебе иду с невольной песней, Невольной - и последней, может быть".
Можно про писателя например : Бунин или Есенин.
У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати. З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, помітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою Працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синовнє визнання і любов.