«Сло́во о полку́ И́гореве» (полное название «Сло́во о похо́де И́горевом, И́горя, сы́на Святосла́вова, вну́ка Оле́гова», др.-рус. Сло́во о плъку́ И́горєвѣ · И́горѧ сꙑ́на Свѧ́тъславлѧ · вну́ка О́льгова) — известный памятник литературы Древней Руси. В основе сюжета — неудачный поход русских князей на половцев, организованный новгород-северским князем Игорем Святославичем в 1185 году.
«Слово» было написано, предположительно, в конце XII века, вскоре после описываемого события (часто датируется тем же 1185 годом, реже — 1-2 годами позже).
Я думаю что нет ето не понятно как то
Жіноча доля у творчості Тараса Шевченка
Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з історичними діячами визвольного руху у творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки-матері, сестри, дівчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Г. Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". А сам, як ми знаємо, ріс без матері: "там матір добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила..." А пізніше Тарас Шевченко став вільним, але одружитися так і не встиг, так що своїх дітей і дружини у нього не було. Мріяв він поселитися в Україні, одружитися з Ликерією Полусмаковою, але обставини склалися по-іншому.
І все-таки він дуже любив дітей, завжди їм співчував, і улюблений його образ — це мати з дитям. Щаслива мати, вільна, як у тому "сні", що приснився кріпачці:
У нашім раї на землі...
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Листья желтые над головой кружатся, пусть будет так всегда!
Мне совершенно не понравилась книга. я дошла в своё время до гл. 14. моё мнение таково : эта книжка не настолько серьёзна. в ней нет никакой мысли ктоме как факта, что пеппи сирота и у неё вследствии этого развивались странности. это по-своему грустная история. папа был неизвестно где.то,что он пропал без вести- это верно, но вдруг он бросил свою дочь, оставив ей дом и деньги? когда её воспитывал отец, он не обращал внимание на поведение своей дочери и не занимался её воспитанием. в наше время девочке понадобилась реабилитация и помощь психолога. многие взрослые, окружавшие бедную девочку обижали и подавляли её.( как это делала мама тома и анники) пеппи всего лишь хотела казаться общительной.