Закончилась-создал он семью
Мораль-нельзя жить одному ты должен завести товарищей и создать семью и продолжить свой род.
А.С. Пушкин написал повесть «Дубровский». В ней главный герой – Владимир Дубровский.
<span>Дубровский был высоким, красивым, храбрым. Он носил чин офицера. Очень любил своего отца, ради которого и ушел в отставку. </span>
<span>Владимир получил письмо, в котором было написано, что все имение, которое было у Дубровского – старшего переходит Троекурову, и решается приехать к отцу. Но когда он к нему приезжает, Дубровский – старший умирает прямо на руках у своего сына. </span>
<span>Вскоре после смерти отца к Дубровскому приходит извещение, что дом и все, что осталось, после суда переходит к Троекурову. Жители Кистеневки не хотели переходить к другому хозяину, и поэтому Дубровский решается спалить дом и увести жителей в лес. </span>
<span>Чтобы прокормить свой народ, Дубровский становится разбойником. Ему приходится останавливать на дорогах богатых помещиков и грабить их, не давая им проходу. </span>
<span>Дубровский очень хочет отомстить Троекурову. И вдруг Дубровскому везет: благодаря поддельному паспорту, перехваченному у Дефоржа, который собирался устроиться учителем французского языка у Троекурова, он сам устроился учителем у своего врага. </span>
<span>Дубровский ждал удобного случая для мести, но встретился с Машей, дочкой Троекурова, и влюбился в нее. Из-за любви к Маше он не смог отомстить Троекурову. Но любовь Дубровского к Маше оказалась неудачной, потому что Маша вышла поневоле замуж за соседа. Дубровский хотел ее спасти, но безуспешно. </span>
<span>Я считаю, что Дубровский стал разбойником поневоле, потому что ему надо было прокормить своих людей.</span>
<span> Спочатку усі йшло добре. Син сидів на березі, Бен працював під водою. Але він випадково забруднився кров'ю від приманки, і акули напали на нього. Страшні різці скалічили його праву руку і, немов бритвою, прошили ліву. Щось різонуло по ногах. Чудом вибравшись на берег, Бен покликав сина. Хлопчик злякався, коли побачив пораненого батька. </span>
<span> Льотчик розумів, що не зможе вести літак, а це означало загибель і його, і сина. Єдиною надією був літак, і вести його прийдеться десятирічному хлопчику. Інакше - смерть. </span>
<span> Я з завмиранням серця стежив за розвитком подій. Бен - мужня людина. Утрачаючи свідомість від болю, він намагається не налякати дитини й обмірковує план порятунку. І син виявляється гідним свого батька. Він виконує всі розпорядження Бена, з останніх сил, насилу втягає його в літак. Тепер Деві доведеться самому підняти літак. Він слухняно взявся за кермо. Хлопчик виконував усі вказівки батька і більше не плакав. У нього на все життя висохли сльози. </span>
<span> От і аеродром Каїра. Бен уже повірив у порятунок, але він знав, що саме важке - останній дюйм перед приземленням літака. їхня доля була в руках Деві. І він усе-таки зумів посадити літак. Безстрашність і мужність батька і сина перемогли. І дуже хочеться вірити, що тепер вони все життя будуть розуміти один одного. Усе життя, що подарували один іншому. </span>
<span> Бен упевнений, що тепер вже "добереться до серця хлопчика". Останній дюйм, що розділяє людей, нелегко перебороти. Але після пережитої драми льотчик знає, що нічого неможливого немає. Люди перевіряються в біді. Після того, що сталося, Бен упевнений: його син - справжня людина, гідна поваги. А це значить, що вони обов'язково стануть друзями. </span>
<span> Д. Олдрідж цим оповіданням дав нам прекрасний урок мужності, стійкості і віри в людину, у її безмежні можливості.</span>