Ответ:
Прислів’я «Що уміти за плечима не носити» означає, що якщо щось знаєш і вмієш, то того не треба носити за плечами, як вантаж.
Адже ще коли ми маленькі, ми починаємо чогось вчитись. Спочатку сидіти, ходити, потім говорити, читати. Навіщо нам всі ці знання? Щоб в подальшому житті використовувати їх автоматично. І чим більше навичок людина має, тим краще її життя. Адже знання і вміння – це приємний вантаж, який допомагає нам під час всього життя.
Объяснение:
Любовь стала самым большим испытанием в жизни главного героя романа Тургенева «Отцы и дети» . Базаров, отрицавший это чувство и презиравший людей, которые его испытывали, влюбился сам. Влюбился сильно, страстно, со всей мощью, на которую была способна его натура. Любовь к Одинцовой заставила Евгения Васильевича пересмотреть свои взгляды, прежде всего, на самого себя. Так значит, любовь существует? Больше того, ей подвержены все люди и даже такие выдающиеся, как Базаров?
Герой причислял себя к способным и сильным людям, в чем-то даже необыкновенным. Он думал, что он-то уж сможет контролировать ситуацию и все подчинять доводам разума. Но не тут-то было. Встреча с Анной Сергеевной Одинцовой вмиг все перевернула.
Герой испытывает к ней смешанное чувство. С одной стороны, это сильная любовь, а с другой - злоба и даже ненависть: «Базаров уперся лбом в стекло окна. Он задыхался; все тело его видимо трепетало. Но это было не трепетание юношеской робости, не сладкий ужас первого признания овладел им: это страсть в нем билась, сильная и тяжелая - страсть, похожая на злобу и, быть может, сродни ей… »
С этого момента нигилистические теории в жизни героя отошли на второй план. Он стал заниматься медициной и естественными опытами. Вскоре, поранив палец, Базаров заражается тифом и умирает
<span>Читаючи казку Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц", я отримала велике задоволення. Мені сподобалась незвичайна історія, яку розповідає автор, а найбільше вразив головний герой – Маленький принц. Він такий тендітний, такий вразливий, характер у нього добрий. Принц був ще дитиною, але з якою любов'ю і відданістю він ставився до квітки – своєї троянди! Він покохав її усім серцем, хоч вона була гордовитою. Навіть коли він побачив ще багато таких самих троянд, як вона, він не переставав за нею сумувати! І я зрозуміла, що коли кохаєш когось по- справжньому, то навіть його недоліків не помічаєш …
Ще було цікаво, коли принц попросив намалювати баранця, але ніякий баранець йому не подобався, а сподобався тільки той, який був у коробці, якого він сам собі уявив. Я побачила, що хлопчик володіє великою уявою, він може бачити не тільки очима, а й серцем. Це дається не кожному.
Наступний момент, який мене вразив, це коли Маленький принц розповідав про зірки, на яких він побував. На тих зірках були і п’яниця, і бізнесмен, і король, і багато інших. Хлопчику усіх було шкода, тому що у цих бідних людей не було щастя. І мені теж стало їх жалко … Трішки кумедним для мене став епізод, коли Маленький принц розповідав про свої три вулкани, як він готує на них їжу і чистить їх. Ці вулкани були хлопчику по коліна, а для людей земні вулкани дуже, дуже великі! Але я зрозуміла, що він піклувався про них, тому що вулкани були частиною його маленької планети, а принц відчував відповідальність за неї …
Найбільше мою душу вразив той момент, коли хлопчика вкусила змія і він помер. Мені було його так шкода, хоч я прекрасно розуміла, що хлопчик полетів на свою зірку. Спочатку душею, а потім вже і тілом. Але від цього я не менше плакала, тому що дуже сумувала за хлопчиком, сумувала, що його більше немає на землі. Принц зрозумів, що його щастя – бути біля улюбленої троянди, турбуватись про неї і оберігати її. Мені здається, коли він повернувся до себе на зірку, квітка вибачилась за те, що ображала його, і пообіцяла більше не бути такою гордовитою та капризною. І хочеться вірити, що цей хлопчик із золотим волоссям повернеться на Землю, щоб нагадати людям про те, що треба завжди відповідати за тих, кого приручив. Про те, що дружити – означає приносити радість іншій людині, оберігати її, довіряти їй. Мабуть, у Маленького принца були й інші секрети … Може, він ще повернеться к нам і розкаже про них ? ..
</span>
Весна 45-го застала нас в Серпухове. После всего, что было на фронте, госпитальная белизна и тишина показались нам чем-то неправдоподобным. Пал Будапешт, была взята Вена. Палатное радио не выключалось даже ночью.
«На войне как в шахматах, — сказал лежавший в дальнем углу Саша Селиванов, смуглый волгарь с татарской раскосиной. — Е-два — е-четыре, бац! И нету пешки!»
Сашина толсто забинтованная нога торчала над щитком кровати наподобие пушки, за что его прозвали Самоходкой.
«Нешто не навоевался?» — басил мой правый сосед Бородухов. Он был из мезенских мужиков-лесовиков, уже в летах.
Слева от меня лежал солдат Копёшкин. У Копёшкина перебиты обе руки, повреждены шейные позвонки, имелись и ещё какие-то увечья. Его замуровали в сплошной нагрудный гипс, а голову прибинтовали к лубку, подведённому под затылок. Копёшкин лежал только навзничь, и обе его руки, согнутые в локтях, тоже были забинтованы до самых пальцев.
В последние дни Копёшкину стало худо. Говорил он все реже, да и то безголосо, одними только губами. Что-то ломало его, жгло под гипсовым скафандром, он вовсе усох лицом.